ГОСПОДНЯ РУКА. Авторська декламація:Марія Карпик
#маріякарпик #вірш_поезія
І знов сповила землю темна ніч…
А я броджу по сутінках надії.
Туман вкладає шаль на обрис пліч,
Та поглинає недолугі мрії.
Здається, що над прірвою стою.
Й лиш крок ще залишивсь, щоб не упасти.
Знов руку подає Господь свою
І розганяє геть лихі напасті.
А вдалині тече синя ріка,
Пливуть віночки зоряні на хвилях.
Відносить їх вдаль течія стрімка,
І думкою кружусь по їхніх шпилях.
-Та мить мине: не плач і не тужи!
Ще трішки залишилось до світання.
Те, що негоже ночі залиши,
Не трать часу ніколи на чекання!
З небес Господні чуються слова.
Його рука тримає мене міцно.
Прокручується стрілка часова
І знову серце стукає ритмічно.
-Дивись, як загорівся небозвід!
Як промінь ніжить молоду тополю.
Відкрий для себе радості просвіт,
Бо темінь завдає нам гіркість болю.
І полюби на все життя цей світ…
Природа в душі будить сокровенне.
І неважливо скільки тобі літ…
У ній лише посягнеш незбагнене.
Сміливо йди на спалахи заграв.
Й погрійся до вогню, бо він блаженний.
Я людям для любові його дав,
Для кожного, хто на землі стражденний.
То ж, вдячна будь Всевишньому за день;
За полудень та ранок – за прозріння .
За горсточку надії та натхнень,
За силу підняття, після падіння.
Автор Марія Карпик
розгорнути опис
згорнути опис
