Давай в кафе зустрінемося вдвох.
Посидимо і просто поговоримо.
Як я скучала , знає тільки Бог,
Скільки надій мрійливих в думках створено.
Я виллю лише крапельку жалю,
Хороше буду з серця свого лити.
І розкажу тобі як я люблю,
І як в цій самоті не могла жити.
Вип’ємо каву нашу за столом
І довго-довго будемо мовчати.
Приємно бути поруч, отак двом,
Сидіти просто поряд й не вставати.
І вечір перейде у довгу ніч,
Грудневі дні вони такі короткі…
Я прихилюсь до твоїх дужих пліч
Й полину серцем в миті ці солодкі.
Пройдемось по асфальтних доріжках,
Помріємо, й придумане опишемо.
Та намалюємо все у словах
І їх у душах на про всяк залишимо.
Ми не помітимо, як час збіжить,
І як зима схолодить наші руки.
Ми слухатимемо, як сніг рипить,
І як летять від кроків вдалеч звуки.
Небесні зорі світ замерехтять
Та місяць пропливе між тим розмаєм.
Сніжинки в тиші ночі заблистять
І темінь затремтить над небокраєм.
А ми, зігріті у теплі сердець,
Не зможемо вже більше розлучитись.
Й навіть щипучий льодяний вітрець
Нас не заставить вже усамітнИтись.
Читає автор
Відеомонтаж Ігор Казмірчук
Фото з сайту pixabay.com, автор Katerina Holmes
Музика з фонотеки Ютуб
розгорнути опис
згорнути опис
