Я тебе чекаю...Авторська декламація: Марія Карпик
#вірш_поезія #маріякарпик
Осінній лист на сонці догорає,
Небесні сльози протягнули нить.
Тебе вже в моїй осені немає
І серце безнадією щемить.
Розлука в’яже болісні хвилини
І мрякою затягує .
Якби ти протягнув з небес сходини,
То я прийшла б до тебе на роки.
Ти там, мабуть, в самотності блукаєш…
Чому ж мене не кличеш в свою даль?
Я знаю, що у роздумах страждаєш,
Мовчанням прикриваючи печаль.
Намарно розтрачаю всеж знемогу,
Хоч знаю, вже до мене не прийдеш.
Поплачу тихо й помолюся Богу,
Та протягаю тобі руку все ж.
Обіймів ніжних більше не відчую
Не подаруєш радості й тепла.
Лише в уяві образ твій малюю
Якщо б з небес покликав, я б прийшла.
Пробралася б по голубих наметах,
Пробігла б стрімким вітром по степах.
Злетіла би із журавлинним злетом,
Лише б мене покликав під свій дах.
Не закрадайся в сни і не будь тінню
Навіщо наганяєш холоди.
Я так радію.твоєму видінню,
То ж хоч в мою самотність заходи.
Хоч сонечком до мене усміхнися!
Крізь віддаль подаруй своє тепло!
Промінчиком в вікні моїм явися,
Щоби з душі безсилля відлягло.
Не закрадайся в сни і не будь тінню
Навіщо наганяєш холоди
Я так радію твоєму видінню
То ж у мою самотність заходи.
О, скільки їх на небеса злітає!
Мов білі голуби, знялися ввись.
Війна найкращих - юних забирає.
Й кожна дружина мовить:
Хоч приснись!
Бо без коханих наші дні маркотні;
Й у пустоті минає кожна мить.
В жалобних втратах що не день, то сотні,
Без дорогих людей не хочеш жить.
За ними серце голубом злітає,
Душа з душею прагне говорить.
Та розум потяг цей в собі ховає
Й у відповідь затаєно мовчить.
Вже й паморозь на землю осідає
Над річкою тумани протяглись
Ну, а душа щораз його чекає
Знає, таки зустрінемось колись.
Автор Марія Карпик
розгорнути опис
згорнути опис
