Вона йшла в осені до зоряної мрії
І вітру подув її мило обіймав.
Ховала з ніжністю в душі своїй надії.
Собі всміхалась, а чому ніхто не знав.
А може з неба вона Янголом спустилась,
Щоб гріти схолоднілі вже серця.
З душі її любов до людей лилась ,
Наповнена задумкою Творця .
У ній жила непоборима сила
та лагідність і врода чарівна .
Вона весь біль в собі колись закрила
Й вже не була серед людей одна.
Ішла уся в промінні золотому:
Велична , як Богиня, як Весна.
Даруючи любов, гасила втому,
І цілий світ в ясних очах несла.
Блаженно йшла і мило усміхалась.
І усміх людям щастя дарував.
Любов’ю у прохожих розтворялась
І кожний в собі радість відчував.
Вона звичайна жінка й незвичайна,
Бо та в якій струмить струна тепла.
Живе в ній нерозкрита краси тайна,
Яку Господня воля в ній вплела.
Читає автор
Музика із вільних джерел ЮТУБа
розгорнути опис
згорнути опис
