Де б не жив Іван Марчук, у своїх гіперреалістичних полотнах він відтворював лише краєвиди рідної землі. Саме картини одного з 13-ти творчих циклів художника – «Пейзаж» – представлені в експозиції ретроспективної виставки «Земля моя – краса моя».
Іван Марчук (нар. 1936) – Народний художник України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, кавалер ордена Свободи, Почесний громадянин міст Києва, Тернополя та Канева, член Золотої гільдії Римської академії сучасного мистецтва.
Підпишіться на канал: https://www.youtube.com/channel/UCrAervu_vE5zGm2GMPJcttg?sub_confirmation=1
За версією британської газети «The Daily Telegraph» його ім’я віднесене до сотні геніїв людства, які створюють багатовимірний образ сучасного світу і, випереджаючи час, визначають напрямки і перспективи розвитку постіндустріальної цивілізації.
У доробку майстра близько 5000 картин. За півстоліття творчої діяльності він провів понад 150 монографічних та 100 колективних виставок в Україні та за її межами.
Перебуваючи у пошуках власного творчого стилю, у 1972 році митець для передачі одухотвореності природи винайшов власну цілком оригінальну техніку «пльонтанізм» (від діалектного слова «пльонтати» - плести, переплітати), котра балансує на межі рукотворного і технологічного і через складність філігранного виконання і трудомісткість практично не підлягає повторенню.
Вплив його полотен на глядача можна порівняти з дією 25 кадру, що передусім діє на підсвідомість. І творить художник полотна, окрім пейзажів і портретів, виключно на підсвідомості. Сам митець говорить про це так: «Наперед я не знаю, що малюватиму. У мене виникає один образ, другий. Рука мене сама веде. Картини мені нібито являються».
Безмежно залюблений у неймовірну красу рідної природи, Іван Марчук передає цю любов глядачеві і своїм подвижництвом на творчій ниві доводить невичерпність мистецтва у творенні прекрасного.
У Тернополі жив справжній поет. Його ім’я – Ярослав Павуляк. Він залишив талановиті й геніальні вірші. І називав другом Івана Марчука. Тільки уся Україна знає про геніальність Марчука і мало хто здогадується, що вірші Павуляка — з безперечними ознаками геніальності.
Дивно, як двоє цих людей могли дружити. Марчук – підприємливий, серйозний, у нього впливові друзі й пошанувальники, Павуляк – завжди залишався безпритульним, як дитина, його мало хто читав і розумів за життя…” — пише про дружбу Павуляка і Марчука тернопільський письменник та літературознавець Петро Сорока. А вони дружили. І то як! “Як познайомилися багато років тому, так і пльонтаємося разом”, — розповідав колись, сміючись, Ярослав Павуляк. Двох талановитих майстрів — пензля та слова — єднала і творча співпраця, саме у його затишній оселі під час своїх візитів до Тернополя зупинявся Іван Марчук.
“Мої картини і його вірші співзвучні, — зазначає про творчість товариша Іван Марчук. — Славко — “мій” поет. Він створював словесні картини. Його збірка лежить у мене на столі як своєрідна Біблія. Він — мій улюблений поет, другий після Шевченка для мене…” (Джерело: НОВА Тернопільська газета )
Наш Фейсбук: https://is.gd/DddaIS
Ярослав Павуляк народився 30 квітня 1948 року в селі Настасів Тернопільського району, Тернопільської області у родині колгоспників. Майбутній поет пройде багато доріг, на його плечі лягло багато випробувань, щоб врешті-решт віднайти свій власний шлях. Але писати він стане згодом. Спершу юнака привабило ужиткове мистецтво, тому після закінчення школи він вступив на відділення кераміки Львівського училища прикладного мистецтва. Вже на другому курсі Славко за власним ескізом виготовляє погруддя Тараса Шевченка, яке при допомозі громади встановив у своєму рідному селі Настасові. За цей вчинок він був переслідуваний та відрахований з училища.
1969 року Павуляк вступив на філологічний факультет Чернівецького університету. У грудні 1971 року його виключили за пропаганду українського націоналізму: на офіційному вечорі, присвяченому Василю Симоненку, Ярослав узявся коментувати щоденник поета, виданий у Мюнхені і заборонений в Україні. 1972 року Павуляк вступив на філологічний факультет Кам’янець-Подільського педагогічного інституту . У січні 1973 року на вимогу органів держбезпеки його було відраховано з числа студентів інституту − «за буржуазний націоналізм».
У 1973 році з першої спроби сільський хлопець вступив до найпрестижнішого тоді Московського літературного інституту ім. М. Горького. Славка помітили. Його вірші аналізували і ставили в приклад, а українські студенти привозили їх з Москви і поширювали самвидавом.
#ІванМарчук #пльонталізм #СекретиГеніальності #ГолосМоєїДуші #ИванМарчук #монолог #пльонтонізм
розгорнути опис
згорнути опис
