Неподалік Олеського замку на Львівщині є село Гавареччина – давній осередок народного промислу та чорнолощеного гончарства. Вперше туди подружжя Мотик потрапило 1975 року за порадою Івана Остафійчука, художника-графіка, з яким приятелювали та розділяли інтерес до етнографічних розвідок. Це невелике село стало для молодого подружжя постійним місцем відпочинку та досліджень, що суттєво збагатило художню практику невичерпними спостереженнями. У Гавареччині приваблювало все – від ландшафтів до особливої місцевої глини, секретів випалювання – та найбільше надихало спілкування з гаварецькими гончарями.
Зміст
Прибуття в Гавареччину.
Екскурс від Павла Гудімова та Ярослава Мотики, які розкажуть про традицію чорнодимленої кераміки та перше знайомство з Гавареччиною
Прогулянка селом, відвідування майстрів. Майстер-клас з кераміки та розповідь про чорнодимлену кераміку Гавареччини.
Збір на пагорбі біля старої липи. Виставка нових творів Ярослава Мотики. Бесіда з автором про перебування і творчість в Гавареччині в 1980-ті роки.
Посеред густих лісів Галичини заховалося невеличке село Гавареччина — один із найвідоміших гончарних осередків регіону. Місцеві майстри віддавна виготовляють чорнодимлену кераміку, відому своїм стійким чорним кольором і металевим блиском. Сьогодні, як і сотні років тому, автентичні вироби тут отримують завдяки традиційній технології випалювання в дров’яних печах. Колись у селі було понад 70 майстрів. Тепер їх менше десятка. Втім, вони продовжують ремесло та популяризують його серед туристів. Завдяки їм відроджується село і зберігається традиція.
Підпишіться на канал: https://www.youtube.com/channel/UCrAervu_vE5zGm2GMPJcttg?sub_confirmation=1
Гаварецьку кераміку також називають чорнолощеною, сивою, закуреною. Випалюється вона у дров’яній печі. Технологічна особливість такого випалу полягає в тому, що на фінальній стадії, коли температура більше 1000 градусів і глина вже фактично спеклася, у піч роблять останню закладку дров (в окрему камеру, адже у дров’яній печі є місце, куди закладають вироби, і окремо — куди закладають дрова; доступ до них — з протилежних боків печі) і всю піч засипають землею, герметизуючи її. В умовах герметичності, високої температури і наявного процесу горіння відбувається реакція відновлення у металах, яких у складі місцевої глини дуже багато. Після спікання такий виріб дуже міцний і добре тримає вологу, а також насичений вуглецем — це все дає чорний колір і металевий блиск. Це і є таємниця стійкого вугільного кольору виробів.
За легендою, раніше майстри жили у сусідньому містечку Білий Камінь. Вони випалювали глину в спеціальних дров’яних печах. Втім, чорними ставали не лише гончарні вироби: під час випалу в кіптяві було усе навколо. Тож на початку XVI століття дружина тамтешнього князя Вишневецького Тереза вирішила переселити гончарів з міста. Ті, не вагаючись, обрали місцину посеред лісу, де були поклади глини та вода. Так з’явилось село Гавареччина.
У XX столітті в Україні масово почало поширюватися промислове виробництво глиняного посуду. Крім того, радянська влада переслідувала гончарів, що займалися народним промислом, як ворогів народу. Це призвело до поступового занепаду ремесла. Проте завдяки старанням окремих умільців гончарне ремесло Гавареччини розвивається й досі.
Наш Фейсбук: https://is.gd/DddaIS
Дві глини
Виготовляють гаварецьку кераміку з глини, поклади якої є у навколишніх лісах. Для кожного виробу потрібно два її види — пісна та масна. Масна глина досить в’язка, пластична, «жирна» і насичена металами. А пісна, навпаки, малопластична, тому дозволяє предмету тримати форму у процесі гончарства.
Гаварецькі майстри щиро вірять: завдяки відданості своїй справі і роботі з туристами вони зможуть відродити та популяризувати Гавареччину і, звісно ж, унікальний промисел — чорнодимлену кераміку.
#гавареччина #гаварецькаКераміка #чорнолощенаКераміка #ЯрославМотика #ПавлоГудімов #гончарство #УкраїнськаТрадиція #чорнодимленаКераміка #гончари #НароднийПромисел #екскурсія #Ямо
розгорнути опис
згорнути опис
