Декламує автор
Небо у серпні
гаряче нестерпно —
тягнуться ночі, важчають звуки…
хтось їздить у мерсі з відкинутим верхом,
хтось їздить у танку з відчиненим люком.
Господь дає чоловічу роботу —
стріляти, вивозити і прикривати,
вриватися в пекло аеропорту,
коли броня — ніби лицарські лати.
Бо є таке світло, яке не згасає,
бо є така сила — яку не скорити.
Є те, що штовхає, і те, що тримає,
наказує битись, примушує жити.
Здіймається купол ранкового сонця,
і правда — щось більше, ніж часом здається.
Лиш той, хто змагався, і той, хто боровся, —
знає — як вміє битися серце.
Знайдеться якось, що пити, що гризти,
і будуть, напевно, добрими ранки,
допоки —
українські танкісти
ведуть вперед українські танки!
Хай що би сюди знахабніло не лізло,
у пору — сувору або каламутну —
є люди, яких захищає залізо,
є люди, які захищають майбутнє.
розгорнути опис
згорнути опис
