“Він із самого дитинства, з трьох років, був лідером. Коли переїхали жити в Дубляни – 12 квадратних метрів. У нас на коридорі п’ять родин, десятеро дітей. Вони всі були в нашій кімнатці на підлозі й всі рвалися до нього. Він із ними бавився. Коли отримали квартиру, він велосипедом їздив із кухні у вітальню, з вітальні на кухню. І каже: тату, навіщо нам така велика квартира. Давай із Остапом поділимося, в них троє дітей і їм дуже важко там.
... Розчаровуватися ні я, ні моя родина, ні взагалі родина Небесної Сотні, не має права. Ми мусимо стояти до кінця. Мусимо відстоювати ті ідеали, за які загинули наші діти”, – розповідає Григорій Жаловага, батько Анатолія Жаловаги.
----
Анатолій Жаловага жив у місті Дубляни Львівської області. З дитячого віку захоплювався спортом і після 8-го класу вступив до Львівського училища фізичної культури, хотів присвятити своє життя професійному спорту. В 1997 році вступив в Львівський університет фізичної культури за фахом гандбол. Об’їздив всю Європу в складі гандбольної команди, два роки грав за СКА – “Львів”. Кандидат в майстри спорту. Деякий час викладав на кафедрі фізкультури Львівського аграрного університету. Та після отриманої травми хребта, всі мрії про великий спорт залишились у минулому. Анатолій походить із волинського козацького роду. Під час Другої світової війни прадіди боролися за свободу і незалежність своєї держави, були у загонах української повстанської армії і воювали проти окупантів. У 2004 році Анатолій декілька тижнів виборював нову Україну на Майдані.
Працював будівельником, зокрема за кордоном. Додому із заробітків повернувся за тиждень до загибелі. Після того як побачив новини з Майдану, вирішив їхати до столиці. 18 лютого автобуси з активістами виїжджали до Києва, але в першому для Анатолія не вистачило місця. Потім виявилося, що він забув паспорт. Лише з третьої спроби о дев’ятій вечора хлопець виїхав із міста. Встиг попрощатися тільки з мамою, батько і брат затрималися у справах.
“Тут справжня війна”, – сказав братові телефоном 19 лютого з київського Майдану.
20 лютого рідні не змогли додзвонитися до Анатолія, а ввечері побачили його ім’я в списках загиблих. До останнього сподівалися, що це помилка. Вже потім дізналися – Анатолія вбили на вулиці Інститутській. А хтось із протестувальників відніс тіло до Михайлівського собору.
Похований в Дублянах.
Анатолію було 33 роки…
----
“Характери гідності” – серія роликів про те, якими герої Майдану були в житті. Це короткі історії про їхнє дитинство, вчинки, стосунки з близькими, мрії і прагнення. Оповіді, розказані найближчими родичами, покликані нагадати нам про ціну свободи і відповідальність за її збереження.
Всі відео серії: https://www.youtube.com/watch?v=P5-35ge4Gh0&list=PLC-zkopgZenZrwfyBcYnu3XI1LeG_olBt
Спільний проект Національного музею Революції Гідності та ГО “Родина Героїв Небесної Сотні”.
Автор ідеї: Дарина Кульчицька
Музика: Роман Коляда
розгорнути опис
згорнути опис
