Вибух зірки Бетельгейзе в 2022 році. Чи виживемо ми?

Вибух зірки Бетельгейзе в 2022 році. Чи виживемо ми?
Бетельгейзе— друга за яскравістю зоря в сузір'ї Оріона, десята — списку найяскравіших зір на нічному небі. Разом із Сіріусом (α Великого Пса, −1,46m), та Проціоном (α Малого Пса, 0,38m) утворює астеризм Зимовий Трикутник в екваторіальній частині неба та є центром астеризму Зимове Коло.
Характеристика.Бетельгейзе — червоний надгігант, напіврегулярна змінна зоря, блиск якої змінюється від 0,2m до 1,2m й у середньому становить близько 0,7m. Відстань до зорі становить приблизно 430 св. років, а її світність — 40 000—100 000 світності Сонця (болометрична). Це одна з найбільших відомих зір: якби її розташувати на місці Сонця, то в мінімальному розмірі вона заповнила б орбіту Марса, а в максимальному — досягала б орбіти Юпітера. Об'єм Бетельгейзе щонайменше в 160 млн разів перевищує сонячний; маса зорі перевищує масу Сонця у 15-20 разів. Один оберт навколо своєї осі Бетельгейзе здійснює за 17 років.
Червоний колір Бетельгейзе був помічений ще в античності: про нього, зокрема, згадував давньогрецький вчений Клавдій Птолемей. Цікаво, що три століття до Птолемея астрономи Давнього Китаю[4] визначали колір зорі, як жовтий. У XIX столітті, до появи сучасної системи класифікації зір, італійський астроном, священник Анджело Секкі у своїй класифікації відніс Бетельгейзе до класу зір (помаранчеві та червоні гіганти).

Вперше зміна блиску Бетельгейзе була описана Джоном Гершелем у його праці «Нариси з астрономії» (Outlines of Astronomy, 1849). Вчений спостерігав цикли зміни блиску Бетельгейзе у 1836—1852 роках та описав максимуми блиску у 1837 та 1839 роках, коли вона стала яскравішою за Рігель[джерело?].

У записах Американської асоціації спостерігачів змінних зір (AAVSO) зафіксовано максимум яскравості 0,2m у 1933 та 1942 році, та мінімум 1,2m у 1927 та 1941 роках.

13 грудня 1920 року американський фізик Майкельсон та астроном Піз в обсерваторії Маунт-Вілсон за допомогою астрономічного інтерферометра виміряли видимий із Землі кутовий розмір зорі, що склав 0,047"

Бетельгейзе стала першою після Сонця зорею, для якої було отримано зображення диска та плям на ньому: спочатку за допомогою телескопів Stratos та пізніше, у 1997—2000 роках, телескопом COAS
У нічному небі Бетельгейзе досить легко помітити неозброєним оком унаслідок її червоно-помаранчевого кольору. У Північній півкулі, починаючи з січня, Бетельгейзе піднімається на східній стороні неба після заходу сонця. У середині вересня до середини березня вона видима практично в кожній точці земної кулі, за винятком декількох дослідницьких станцій в Антарктиді на південь від широти 82°. У травні (для помірних північних широт) або червні (для південних широт), зорю можна спостерігати низько на західному горизонті після заходу сонця; від середини серпня її видно у передсвітанкові години. У червні-липні Бетельгейзе ховається в денному світлі й невидима для неозброєного ока (її можна побачити лише в телескоп).

Найкращим часом для спостереження вважається середина грудня.


Лауреат Нобелівської премії з фізики Чарлз Гард Таунс планує продовжувати моніторинг Бетельгейзе за допомогою спеціального спектрометра для інтерферометра
Бетельгейзе є червоним надгігантом, який еволюціонував від O-зорі головної послідовності. Із фізичних характеристик зорі (розміру, спектрального класу, кольору) видно, що Бетельгейзе перебуває на завершальній стадії еволюції й невдовзі завершить своє існування спалахом наднової[12]. Можливо, Бетельгейзе перетвориться на білого карлика. Варіанти залежать від маси та інших фізичних параметрів цієї зорі.

У разі спалаху зоря може збільшити свою яскравість до −9m, що приблизно дорівнює яскравості півмісяця. Після вибуху блиск поступово спадатиме, що зробить зорю невидимою неозброєним оком. За кілька століть на місці плеча Оріона з'явиться туманність.
Оріон— одне з найпомітніших сузір'їв на небосхилі. Розташоване на небесному екваторі. Названо на честь грецького міфічного мисливця Оріона. Сузір'я містить багато яскравих зір, у розташуванні яких впізнається фігура людини. Оріона легко розшукати за трьома блакитними надгігантами, що утворюють астеризм Пояс Оріона: Мінтака (араб. пояс‎), Альнілам (араб. перловий пояс‎) й Альнітак (араб. пасок‎), оскільки вони розташовані в лінію на приблизно однаковій кутовій відстані одна від одної. Південно-східним кінцем лінія вказує на блакитний Сіріус (α Великого Пса), а північно-західним — на червоний Альдебаран (α Тельця). Цікаво, що сузір'я Оріон можна буде спостерігати у подібній конфігурації ще довго, оскільки власний рух основних зір досить малий, щоб його можна було швидко помітити неозброєним оком.

В Україні сузір'я Оріон спостерігається восени та взимку, найкраще в листопаді, грудні, січні