Чому Західна цивілізація після більш як півтори тисячі років сакралізації душі у ХVІІІ столітті відмовилася від Бога - є більш-менш зрозумілим. Душа у чистому вигляді виявилася нестерпною. Якби душевно-божественні справи так рухалися б і далі, то люди перебили б себе у релігійних війнах.
Але чому у ХХІ столітті цивілізація відмовилася від мозку та від раціонального мислення після кількасот років його возвеличення не зрозуміло навіть більш-менш. Причім важливо розуміти, що коли ми говоримо про мислення та раціональність, то йдеться не про філософію, йдеться про науку. Мислення полишило не філософію чи філософів, мислення пішло з науки, від нього відмовилися науковці. Замість раціо в науку прийшла ірраціональна віра у силу науки.
І тут йдеться не про подвійні стандарти та непорядність науковців. Мова іде про лікарів, біологів, вірусологів та інших вчених, які не хочуть бачити небезпеки і безсенсовості, наприклад, імунобіологічних препаратів проти певних вірусів. Так, всі люди обирають життя. Наркоман, обираючи наркотики, також обирав життя, але доктор медичних наук мав би розуміти різницю між сурогатними кінцевими точками у досліджені та клінічними кінцевими точками.
Тому виникає кілька важливих запитань.
1. Як в науці знайшлося місце вірі?
2. Чому освічені та наукоцентричні втратили здатність відчувати небезпеку?
3. Чому після більш як двохсот років піднесення та возвеличення мозку цінністю стає тіло: біохімічні реакції, медіатори, гормони, антитіла, програма мітозів?
У пошуках відповіді на ці запитання мені видаються очевидними два тренди. Дві тисячі років цивілізація редукує етику, тобто намагається звільнитися від моралі і цивілізація наполегливо намагається віднайти безжертовне існування в радості та задоволені. Тому вихід на безпеку і комфорт як обов’язкових умов виконання програми мітозів є абсолютно закономірним.
Все що відбувається у рухові за цим напрямком є несподіваними відкриттями, які можуть бути використані для побудови нової цивілізації тілесного і щасливого життя. Спочатку відсічення душі (морфологічний субстрат – нервові сплетення), а потім відсічення розуму (морфологічний субстрат – головний мозок) фіналізувалися тілом. Нема більше душі (серця) і нема більше розуму (мислення та інтелекту) є soma.
Так ось, якщо по порядку. Відсічення душі від мозку позбавило здатність відчувати. Тому з середини ХХ століття нема більше відкриттів, оскільки в основі відкриття лежить таке відчуття як інтуїція. Тому науковці не лише не відкривають, вони не відчувають небезпеки. Вони колють, приймають, вживають і помирають. І вимруть.
Наукова допитливість епохи прогресу фрагментувала цілісність. Дослідницький інтерес примушував фрагментувати ціле і вивчати його. Але як сказав Юрій Лотман: теля можна розрізати на стейки, тільки назад в теля вони не складаються. Фрагментованість цілого є джерелом віри в науці. Науковці вірять, що результати отримані на стейкові переносяться на теля. Тому вони колють, приймають, вживають і помирають. І вимруть.
Витоки мислення ідуть з сумління, тобто з серця, а не з голови. Мислення поза цілісним також не є повноцінним. Це відповідь на питання: куди поділося мислення. Мислення вбив модерн та його продовження постмодерн. Мислення вбила фізикалістична наука, так само як душу середньовічної людини вбила релігія і темні часи.
Ось так, тихо і непомітно ми добралися до «soma». В моделі тіла етики нема, і нема етичного вибору. Все детерміновано гормонами та медіаторами. В моделі тіла є безпека і комфорт. Вимірювання антитіл та самоізоляції нам уже знайомі. Якщо так все піде далі, то завтра будуть вимірювати медіатори і гормони з тривалим корегуванням «дофаміну» у стаціонарах. Але це уже буде після нашої перемоги у війні, коли нещеплених вчителів відсторонять від роботи після скасування воєнного стану.
розгорнути опис
згорнути опис
