Головна Популярне Увійти Зареєструватися Про проект Ми у Facebook

Післямодерн чи післяхристиянство? Реакція на статтю Павла Щеліна "Остання війна модерну"

Влоги
Опубліковано: 18 трав. 2022 р.
Підписатися
Все фактично починається з фрази: «Війна в Україні була б неможлива без особливої релігії. Релігії, що народилася з християнства, як глузування з нього». Апеляція у заголовку до модерну орієнтує читача на ХVІІІ ст.. та на Францію. Але автор спочатку виходить на Олександра Дугіна як ідеолога і пояснює у чому суть цієї релігії. Це — особливе прагнення руйнації, обожнювання суїциду і смерті, і зведення їх у ранг чесноти. Прагнення саморуйнування вказує не так на страх смерті, як на страх життя.
Десь ближче до кінця тексту Щелін пояснює: «Тому що християнська культура обрала імітацію, коли інститути наших культур у своїй масі не пройшли повз спокус». А трапилося це після Другої світової: «На Заході радості, свободі та відповідальності віддали перевагу контролю, дисципліни та експертизи. На Сході обрали байдужість, ресентимент і апатію перед тиранією замість гідності та любові. Підсумком цієї драми став світ пост-Ялти: похабний світ, побудований на порожнечі та замовчуванні, відірваний від своїх трансцендентних джерел».
Так ось воно у чому справа! СРСР, а згодом Росія не змогла пережити імітацію християнства Західною Європою і відреагували протестом у вигляді концепту наближення кінця світу: все нафіг підірвати і спопелити, бо християнство імітаційне, не справжнє. Не подобається москалям цинізм, подвійні стандарти та байдужість до брехні. Свободу та відповідальності їм подавай, а якщо ні, то все у ядерний попіл. Он воно як! Ось звідки ростуть ноги антибуття та страху перед життям. Треба розуміти, що якби європейці обрали правильне християнство, то Росія б розтеклася у любові та блаженстві.
Зрозуміло, що це все не так. Зрозуміло, що саме Росія доклала максимальних зусиль для вихолощення християнської етики, і кому як не їй радіти та тішитися з приводу моральної деградації Заходу, але ніяк не підривати його. Щелін чомусь плутає погрози кагебіста Путіна, які виникли тут і зараз з бажаннями православного Дугіна спалити «гомосексуалістів» там і колись.
Але в усій цій пояснювальній схемі мене цікавить роль модерна і його зв’язок з Дугіним та антибуттям. Гаразд, припустимо, що порок модерну у свободі, яка не зв’язана з трансцендентним, і нам треба повернутися до християнської правильної свободи. Тільки Олександр Гельйович ніразу не модерновий, він ревний архаїк, православний християнин. Його за що? Він сповідує правильну християнську, нехай і російську свободу, без усіх цих трансгендерів.
Далі. Якщо у всьому винний модерн, то логічним було б поцікавитися чому модерн переміг християнство, чому свобода християнства поступилася свободі світського модерну і згодом перейшла у потворну свободу постмодерна. І відповідь на ці запитання є. Це якщо розуміти суть.
Християнство мало незбалансовані протиріччя у самих витоків. Маючи на меті піднести душу та суб’єктність індивіда, аби відвести людину від люті ненависті «око за око», християнство демонізувало природу людини, а головне представило зв’язок з трансцендентним через віру, яка підтримується молитвою та слуханням. В результаті Захід за ХVІ століть так втомився від душі та її ірраціональних поривів, що сказав: до біса ту душу, яка веде у морок, - давайте краще будемо вірити не у її спасіння на небесах, а у щастя тіла та людський розум. Розум замість душі, щастя замість спасіння, раціональне замість ірраціонального. Але тут замість бога з’явилися соціальні утопії і повели до такого щастя, що світ здригнувся і бути модерністом стало рівноцінно бути нацистом. Так з’явився постмодерн і свобода християнська, потім свобода модерну перетворилася у гейську свободу постмодерну, а згодом у колективну свободу локдаунів метамодерну.
Повертатися у післямодерн, до чого закликає Щелін, ніби як логічно. Тільки українці швидше сказали б, що повертатися потрібно у післяхристинство. А це різні речі. Архаїка – це віра у бога, віра у те що він є. Але епоха повернення – це віра богу, або ще радикальніше – це відчуття бога, відчуття його намірів та замислів. Так, ми знову зіштовхуємося з проблемою душі і її відчуттями, але відчуття лідера перевіряються відчуттями всіх. Це і є демократія. Тому потрібні всі, а не обрані. І цим українці відрізняються від інших.
Росія не є тінню Заходу, і не є віддзеркаленням його темної сторони. Це Росія намагалася зробити Захід продовженням своєї потворної сутності. А як тільки її у цьому викрили, так вона і почала погрожувати всіх підірвати. Росія не боїться життя, вона просто хоче, щоб усі жили за її лекалами.
Загалом у тексті використовуються багато бінарних опозицій, які не накладаються одна на одну і не зв'язані між собою. Наприклад, Опозиція Росія - Україна, та модерн-духовність
розгорнути опис
згорнути опис

Можливо зацікавить