Українські жінки. Авторська декламація: Марія Карпик
#МаріяКарпик #вірш_поезія
Вже посмутніла вишня край села…
Колись, я тут щасливою була.
Та, в тому не виню свої роки,
Й живу і вірю в краще залюбки.
Болять руїни й смерті поруч десь,
Неспокій, що окутав світ увесь.
І навіть зло від недругів палить -
Жіноче серце чуйне й все болить.
Та не шукаю мрії більше я…
Все, що у мене є - моя сім’я…
Жалить, що залишилась без крила
Й літати так не зможу, як могла.
Вже не дивлюсь нікому більше вслід,
Хоч і не так мені багато літ...
Хай шепчуть звідусіль: Уже не та.
Але в душі лишилась теплота…
І соловію часом, і болю..
Та не побачиш ти сльозу мою.
Я просто знаю, кожному сповна
Доля , яка призначена, дана.
Я точно знаю, більше не зломлюсь
І крізь розпуку йти не побоюсь;
Коли нема надійного плеча -
Хай догорить в самотності свіча.
Хоча була щасливою я вдвох
Та треба жити так, як дає Бог.
То ж, не жаліюсь - все у мене є.
Господь здоров’я та снагу дає.
Із друзями я вірними стою,
Й любов свою й повагу віддаю.
Цураюсь тих, хто біль мені несе,
Й горну до серця радісне усе.
Вже не спіткнуся на своїм путі,
Бо вибираю гідний шлях в житті.
То ж, близьких й сумну вишню звеселю,
За все і всіх я Господа молю.
Та вірю, незадовго вже той час,
Як мирне сонце приголубить нас.
І кожний обійме свою рідню
Та усміхнеться радісному дню.
Війна залишить сотні без крила…
Та якби вас не ранила стріла,
Піднятись треба з болю та іти
І будувати для дітей мости.
Ми сильні - українські жіночки!
Робітні, хоч шляхетні панночки.
Зуміємо любих мрій досягти,
Бо без плеча уміємо іти.
Нищівні не зламають нас вітри;
Латаття обминемо й стовбури.
Очистимо своїм онукам шлях
Й закриємо любов’ю від зла дах.
Перестороги знищимо любі
І дітям мир наблизимо в мольбі.
Та пам’ять будем свято берегти
Й через не можу зможемо могти.
розгорнути опис
згорнути опис
