Мистецтвознавиця Діана Клочко ставить декілька питань до характерних рис, притаманних творчості Зінаїди Серебрякової, та пропонує своє бачення художньої спадщини відомої мисткині.
Зінаїда Серебрякова – українська та французька художниця. Її життя сповнене злетів і падінь – слава, потім – забуття, вдівство, самотність, розлучення з дітьми, нелегка доля емігрантки, заборона листуватися з рідними. Та вона вистояла, всі життєві труднощі переливала на полотна.
Зінаїда народилася 12 грудня 1884 року в родовому маєтку Нескучне Харківської губернії. Дівчинка була наймолодшою із шістьох дітей. Родина Лансере була надзвичайно творчою. Батько – Євгеній Лансере – відомий скульптор. Мати – Катерина – художниця, походила із роду французько-італійських художників і архітекторів. Тому не дивно, що донька перейняла любов до мистецтва. Та коли дівчинці ще не виповнилося й двох років, батько помер від сухот.
Підпишіться на канал: https://www.youtube.com/channel/UCrAervu_vE5zGm2GMPJcttg?sub_confirmation=1
Вдові з дітьми було не легко, тому вона вирішила поїхати до батька, – архітектора Миколи Бенуа, – в Петербург. Діти зростали в творчій атмосфері – виставки, мистецькі лекції, читання унікальних фоліантів з історії живопису.
У 1900 році Лансере закінчила гімназію та вступила до художньої школи Марії Тенишевої, до викладача Іллі Рєпіна. Та провчилась юнка там не довго – місяць. Родина повезла Зінаїду до Італії ознайомитися з класичним живописом. По поверненню дівчина продовжила навчання в Йосипа Браза.
У той період Зінаїда відвідала рідну домівку. Вирісши серед сірих барв Петербурга, дівчину вразило різнокольорове буяння Слобожанщини. Її надихало все – сади, поля, квіти.
Окрім розмаїття барв, тут художниця зустріла своє кохання – Бориса Серебрякова. Відгуляли весілля, відвідали Париж. Жити лишилися в Петербурзі, але до України навідувалися часто. Саме тут мисткиня черпала натхнення для створення своїх полотен.
У 1909 році Зінаїда написала автопортрет, після ще 12 картин – портрети знайомих, селян, пейзажі й етюди. Її роботи експонувалися поряд із полотнами Валентина Сєрова, Михайла Врубеля. Три її картини придбала Третьяковська галерея.
Наступні роботи мисткині також були пов’язані із зображенням природи, в основному пейзажі Нескучного, портрети місцевих мешканців. Та найбільше вона любила малювати своїх дітей – їх було четверо. Найвідоміша картина “За сніданком” (1914 рік) зображає домашній затишок, щасливі обличчя дітей. Художниця намагалися закритися від світу – адже за вікном вже вирувала Перша світова.
Буремні події 1917-го застали родину в родовому домі в Харкові. Тоді мирне та спокійне життя садиби розпалося на друзки. Сусідні маєтки розоряли селяни, жити ставало дедалі небезпечніше. Чоловік – Борис – поїхав у відрядження до Сибіру консультантом по будівництву доріг. Два місяці – і жодної звістки від чоловіка. Жінка не знаходила собі місця, втішаючись тільки тим, що пошта погано працює.
Щоби відволіктися від тяжких думок, холоду та голоду, Зінаїда малює. Її робота того періоду “Вибілювання полотна” – образи селянок отримали класичну статність, плавність рухів. Завдяки низькому горизонту і величавості фігур вони скоріше схожі на античних богинь, ніж на робітниць в полі.
Наш Фейсбук: https://is.gd/DddaIS
На початку 1919-го нарешті повернувся з відрядження чоловік, він перевіз родину з маєтку до Харкова, але радість від довгоочікуваної зустрічі затьмарилася горем. Серебряков підхопив тиф і помер у жінки на руках. Їй було всього 36 – а вже вдова, на руках маленькі діти, навкруги війна.
Почалося голодне життя в Харкові, ніхто не міг допомогти, бо ж і самі перебували в скруті. Навіть малювати не було чим, фарби коштували дорого, тому Серебрякова почала малювати олівцем. Невдовзі дійшла звістка, що маєток в Нескучному розорено й спалено.
Зрештою, зрозумівши, що в радянській Росії дарма чекати світлого майбутнього, вирішила податися на заробітки до Франції. Адже єдине, чим могла заробити Зінаїда на себе та на родину, було малярство. Залишивши дітей на 73-літню матір – подалася до Парижа. Думала, невдовзі повернеться, але в еміграції жінка провела 43 роки.
У 1928 році вдача все-таки усміхнулася художниці. Після участі у виставці “Старе і нове російське мистецтво” в Брюсселі вона отримала пропозицію від бельгійського барона Броуера написати портрети членів його сім’ї. На цьому везіння Серебрякової не закінчилося – барон спонсорував дві її подорожі в Марокко в 1928 і 1932 роках із однією умовою – по поверненню Серебрякової він вибере з її марокканських етюдів будь-які, що сподобаються.
До 1940-х років Себербрякова була громадянкою Радянського Союзу, але коли німці окупували Францію, Зінаїді довелося оформити документ біженця (за зв’язок із СРСР її могли відправити до концтабору).
За два роки після виставки в СРСР, 19 вересня 1967 року Зінаїда Серебрякова померла.
#Серебрякова #ЗінаїдаСеребрякова #ДіанаКлочко #еротика #Ню
розгорнути опис
згорнути опис
