Й через десятки років після геноциду нащадкам його жертв доводиться стало боронитися від стандартних закидів: «Це справді було?», «Ви нічого не перебільшуєте?», «Та не може бути!», «А чому ж ви не боронилися?», «А може, ви самі винні, що своєю поведінкою таке на себе накликали?» - й т. ін. Здавалося б, принаймні нації-жертви мають добре розуміти одні одних, але чи є так насправді?
розгорнути опис
згорнути опис
