У вечір цей ти все-таки прийшов…
Давай ми знову сядемо навпроти.
Не треба нам гостей й пустих розмов,
Усім недавнім спогадам супроти.
Все скажуть наші погляди обом.
Хай стигне кава, зайдемо в минуле.
Ми перейдемось почуттям, мов сном,
Думками попливемо у забуле.
Спивати будемо малим ковтком
Щасливі, незабутні наші миті.
Прокручувати незначним витком
Хвилини пристрасті, колись прожиті.
Без цукру кава, солод є в душі.
І я сьогодні ніби змолоділа .
Порізно ми пройшли, хоч не чужі.
О, скільки літ до тебе я летіла!
Нас розділяли роки та міста,
Мене не зміг знайти в круговороті
Життя . В рядках прощального листа,
Де не той адрес я внесла в звороті.
Я забувала нас, та берегла
Щасливі миті першого кохання.
Хоч іншою вже долею я йшла,
Та зберігала все ж в душі чекання.
І знову поруч. Й усміх на вустах…
Ми вже давно змінилися з тобою,
Але серця, неначе віщий птах,
Так тріпотять, як голуби весною.
- Яка ти мені рідна і близька! -
Прорвалася в мовчанні його, фраза.
- Без тебе моя путь була слизька.
Пішла, й я міркував, в чому образа?!
У мене давно виросла донька.
І в тебе, знаю, є дорослі діти…
Й як так нас розлучила доленька?
Й чому? Не можу досі зрозуміти...
І сивий локон на щоку приліг,
Коли його рука лиця торкнулась.
Наче злетів з небес легенький сніг,
І я польоті мрій на мить забулась.
Схилилася до рідного плеча,
Хотілось в теплоті його забутись.
Вже догоряла на столі свіча,
А ми все не могли назад вернутись.
Читає автор
Музика із доступних джерел ЮТУБ.
розгорнути опис
згорнути опис
