«Ведмеді доставалі - і вірве, оторве, і всьо, пчоли погляіт. Тут іще балачка така, шо колісь у нас Кремінне, он там урочище. І в том Крамінному, тамка ж жито сєялі, сільно хороше жито врожайне росло. Ну я не знаю, чи то балачка, ну таке говорат, шо точно правда була. І жне баба, дідятко ето занесла з колискою, колись на плєчах, ето ж з Вежиць десь кілометров десять. З Грабунь тоже якшо. Да Грабунь не було опще тогди ж, ето Грабуні вже сталі десь перед войною тако, а Грабунь не було. Колі аж іде ведмідь, іде ведмедь до баби. Іде ведмідь да на двох. Вона сільно злякаласа вже, десь ну вже ні на сьом свєті, ні на том. Аж наставляє лапу. А вон пчоли дер, да загнав такого сколка, ето залоза, десь у лапу, шо й сьо і не може вірват. І вон прийшов, шоб баба, прийшов, наставляє лапу. Та як подівіласа - кров, страхоттє! Вона пробувала рукамі, шо ти! Да зубамі достала ту залозу, вітагщіла. Да такі, ка, добрий сук увоткнувса. Вітягла уже залозу, вон помуляв-помуляв і пошов. Колі аж бачить - іде знов! Вона так, ну то я ж не знаю, не бачив, но розказивають. Так, і вона побачила уже чуть-чуть, всьо, вже прийде, уже з'їст... Колі аж пріхоїть, а вон на бересті - вуліка накривалі, то те бересто там таке. Аж несе в том бересті, наложив повну меду, да приньос, да йой положив перед нею. За те шо дерево витягла, так вон одблагодарів - меду приньос. Ну, наверно ж, правда була, таке, такий розговор...»
«Ето булі з Вежиц, і сюда пріходілі, бо там не було черніц у Вежицах, нема ніде. А тутака сільниє хорошиє края такіє, чернікі - море було раньшей! Ну, і прийшла по черніку одна баба. Ну та баба - такого щас врача нема. Вона Богом дана. Я даже, вона - за бабу, я - за кума, і мі разом ну булі за столом седєлі, в Савки я за кума. І вона розказвала. Каже, зайшла, да ка, набрала одін глєчік, ну такий з гліни зліпляний, глєчик черніц, да вісипала, да стала мо то другі брат. Колі, бачу, аж іде коза. Діка. Діка коза тож ето. Іде прамо до мене. А вона при родах, без єї ніяка женщіна не роділа. Вона зайде, всьо келє єї там, всьо, ну ето повітуха була. Іде, дай поворочаєцца до єї задом. Аж козенятко, ножкі торчат, а родіт не може ніяк. Ну, я, ка, побачила, шо вже вона прийшла до єє на помощ - коза ета ж. Єдно ка - молоденька козка. Я, ка, по-малєньку, по-малєньку, по-малєньку, да єє, ка, освободіла. Ну вітягла те козенятко. Дай положила. Ка, набрала одін глєчічок, прінесла вісипат - уже головку підняло. Уже облізала вона його, все. Пока стала другого - уже, ка, тупча келє єї. Ну вже шукає вже, обсохло трошки, тож тепло ж, і літом. Десь пошла вже мо то по третьому набірат, пріхоіт - аж вже нема. Повела, забрала своє ето козенятко і воно вже з єю десь пошло...»
Розповів Микола Юхимович Чмуневич, 1936 р. н., с. Грабунь Рівненської області
________________________
ГО "Бортники України"
Працюємо на ентузіазмі!
Підтримати майбутні дослідження бортництва можна тут і зараз:
[UAH]: Приват 4731185618480054
[UAH]: Моно 4441114445441163
[USD]: Monobank IBAN UA313220010000026201306437331
[EUR]: Monobank IBAN UA253220010000026205306344668
[PLN]: Monobank IBAN UA943220010000026207306630381
[USD] Patreon: https://www.patreon.com/treebeekeepers
We’re working on sheer enthusiasm!
You may support our upcoming exploring of tree beekeeping right now.
___________________________________________
https://bortnyky.com.ua/
https://www.instagram.com/treebeekeepers_of_ukraine/
https://www.facebook.com/groups/361162167557946/
розгорнути опис
згорнути опис
