І порвались тенета на ниточки карми
ліс осінній — неначе посібник з селфхарму
всі дороги розбиті й засипані листям
як же темно історія пишеться зблизька
там де вдома немає нікого на небі
а на небі нема нікогісінько вдома
де веде не зоря а щось хиже між ребер
де в кінці залишається вітер і втома
та веди мене далі мій змучений боже
попри те що я скиглю що більше не можу
попри те що я спамлю в бічні коридори
коли весь лабіринт прикидається хворим
ти веди мене далі мій друже мій враже
час навряд чи лікує й навряд чи покаже
потримай мене трохи за душу за руку
хто ж із нас помилився із напрямком руху?
І порвалась легенда на жести і трюки
коли будеш іти — то дверима не грюкай
на гніздечко для пташки на светрик бабусі —
моя ниточка досі в голчаному вусі
йдуть новітні боги і жорстокі стихії
ми сніжинки на їх перламутрових віях
ми доріжка понюшка ми грудочка бруду
я клянусь що ніколи тебе не забуду
І у небо що стало зернисте й цукристе
хтось іде захищати невидиме місто
а у видимім місті триватиме свято
якщо раптом прорвешся — то дай мені знати
і поклич мене ще раз мій змучений боже
це навряд чи тепер нам обом допоможе
це навряд чи тепер когось з нас порятує
поки я ще твоя —
ізгадай мене всує
розгорнути опис
згорнути опис
