Експедиція гірськими хуторами Мочари та Заневиця села Петраші та Солован села Мариничі! Ці присілки практично безлюдні, поодинокі хати є на пагорбах, люди живуть від сусід на відстані по 1 кілометру! Рай для інтровертів. Люди на цих землях багато пізнали горя! За часів, коли на Буковині була Румунія, людей дуже сильно залякували та відбирали маєтки та землі, під час війни більшість патріотів загинула, хоча в лавах УПА з Путильського району було багато людей! За радянського часу - ще гірше! Більшість людських земель совіти перетворили у колгоспи та зробили людей рабами! Ну а за Незалежної України тут почався сильний гніт зі сторони Московського патріархату! Людям внушали, що вони «русскіє». І тому зараз в цьому селі гуцульску автентику знайти важко. Проте я дуже люблю досліджувати Буковинську Гуцульщину. Тут є свій шарм, особливо в тих селах, біля яких протікає річка Черемош! А люди щирі та привітні, пощастило познайомитись із Танасієм та його мамою - Марією Том‘юк, яка знає давні співанки! Назва Петраші прийшла до нас із сивої давнини, Газда по прізвищу Петраш купив ці землі та заснував свій перший хутір! Село дуже велике, проте майже без людей! Густіше живуть люди знизу! Що мене дійсно здивувало, в селі до сих пір немає школи! Дітям приходиться ходити по 10 кілометрів в Розтоки або ж в Мариничі! Уявляєте, як важко батькам дати своїм дітям відповідну освіту, живучи в таких місцях! Проте краєвили з вікна тут у кожного гарні! За часів Австро-Угорської імперії, на карті XIX століття село Петраші позначено, як Petraseni! Цікаво було б підняти архіви та дізнатись більше про історію села, оскільки в інтернеті немає жодної інформації, окрім того, що живе в селі 450 людей, і напевно, 300 з них живе в самому центрі, а всіма гірськими хуторами по 1 родині на пагорбі!
розгорнути опис
згорнути опис
