Ісакча 🇹🇩 - 🇺🇦 Орлівка. Ізмаїл

ПОРОМНИЙ КОМПЛЕКС

ОРЛІВКА – ІСАКЧА

Унікальний, сучасний поромний комплекс в селі Орлівка Ренійського району Одеської області з міжнародним пунктом пропуску через державний кордон для поромного, пасажирського та вантажного сполучення між населеними пунктами Орлівка (Україна) – Ісакча (Румунія).

Перехід Орлівка – Ісакча дає прямий та найкоротший шлях з України до країн Південної Європи та Туреччини.

Відстань від поромного комплексу «Орлівка» до румунського терміналу «Ісакча» становить 900 метрів, час переходу 7-8 хвилин. Завдяки переправі шлях (між державами) скоротився на 200 км, а час оформлення (вантажів) – на 10-12 годин.

На території комплексу побудований багато функціональний, дворівневий причал для постановки річкових поромів з боковим завантаженням. Місткість поромів, які задіяні на лінії становить одноразово до 30 легкових та 6 вантажних автомобілів, даний причал може приймати паром кожні 15 хвилин (5 хвилин на вивантаження і 10 хвилин на завантаження порома). Відповідно, за 10 годин переправа може обслуговувати від 1000 до 1200 одиниць транспорту.

Ізмаїл відомий з IX—X століття у складі Київської Русі.

З середини XII століття — під впливом Галицького та Галицько-Волинського князівств.

З кінця XIV сторіччя селище під назвою Сміл знаходилось в складі Молдавського князівства.

Наприкінці XV сторіччя Сміл захоплено турками.

З XVI ст. відбувались неодноразові походи козаків, загонів подільських магнатів під Ізмаїл, Очаків. Під час молдовського походу Северина Наливайка один із козацьких загонів здобув Сміл.

Невдовзі турки знову заволоділи селищем і збудували тут міцну фортецю для боротьби проти запорізького війська. Її було названо Ізмаїл.

Найбільш відомим став морський похід у 1609 році козаків Петра Сагайдачного, які здобули Ізмаїл, Кілію, Білгород.

У часи російсько-турецьких воєн Ізмаїл (тоді він був відомий вже під такою назвою) був важливою османською фортецею на кордоні Російської та Османської імперій. Однак, перший час Росія не мала претензій на Ізмаїл, і двічі після виграних Російською імперією воєн місто поверталося Османській імперії. Зокрема, під час війни 1768—1774 рр. 5 серпня (26 липня за старим стилем) 1770 російські війська під командуванням Миколи Репніна взяли фортецю Ізмаїл. Однак, після закінчення війни в 1774 році згідно з умовами Кючук-Кайнарджійського мирного договору фортецю було повернуто Османській імперії. 1789 року Репнін знову намагався взяти місто, але штурм закінчився невдачею.

11 (22) грудня 1790 посилену фортецю, що вважалася до того моменту неприступною, штурмом взяв Олександр Суворов під час російсько-турецької війни 1787—1791. Проте 1791 року за Ясським договором, що ознаменував закінчення чергової війни, місто знову повернули Османській імперії.

Третє здобуття російськими військами Ізмаїлу відбулося 1809 під час російсько-турецької війни 1806—1812. До складу Російської імперії ненадовго потрапив у результаті домовленостей Бухарестського мирного договору 1812.

Отримавши статус міста, Ізмаїл швидко перетворився на значний морський та річковий порт, населення якого зростало селянами-утікачами, переселенцями з турецьких володінь — болгарами, молдованами, греками. Наприкінці 1820-х років тут оселилося чимало колишніх запорожців, що повернулися з-за Дунаю. Від 1813 Ізмаїл — повітовий центр Бессарабської області; 1830–35 — центр Ізмаїльського градоначальства. 1856 у місті проживало 30,6 тисячі осіб.

Наприкінці 1820 року в Ізмаїлі відбулася очолювана генералом російської армії Олександром Іпсіланті нарада «Філікі Етерія» — останній етап підготовки до Грецької революції проти панування осман.

Після поразки Росії у Кримській війні 1853—1856 за Паризьким мирним договором 1856 місто разом з навколишніми територіями опинилося у складі Молдовського князівства (котре проголосили автономією в рамках Османської імперії). За розпорядженням царського уряду фортецю було висаджено в повітря.

Після російсько-турецької війни 1877—1878, відповідно до Сан-Стефанського договору 1878 року регіон закріплено за Російською імперією. Це було ще раз записано у підсумках Берлінського конгресу, за якими південь Бессарабії знову відійшов до Російської імперії та став частиною однойменної губернії, де Ізмаїл став повітовим центром.