Вересень війнув печальні ноти
Й заболіла спомином душа.
Років сім минуло з дня скорботи
Й серденько тріпоче, мов пташа.
Пишні чорнобривці на могилі
Здалеку узорами зірчать
І легесенькі вітрові хвилі
В шелесті старих вінків тремтять.
Свічечка поставлена стікає,
Виливає щемливу сльозу
І неначе серце завмирає,
Витримавши довгу паузу .
Вириваються слова на волю -
Так багато хочеться сказати…
Й застигаю у мовчанні болю,
Бо мене вже не почує мати.
В хаті тій давно мінорна тиша
Під стіною ліжко вже пусте
Промінь із вікна прощання пише
Через видиво димно густе.
А я так хотіла б притулитись
До її усмішки й теплоти.
І тихенько з нею помолитись,
щоб розраду для душі знайти.
А тоді дитинство пригадати,
Й вислухати немічні жалі.
Посміятись з нею й поспівати,
Щоб дні знов були нам замалі.
Як ніхто нас мама розуміє
Бо її любов завжди свята.
А відходить, то весь світ міліє
Й навіває в душу пустота.
Та до неї вже не дотягнутись
Дивиться з небес на нас, й мовчить.
А ми прагнемо її почути.
Бо не в силі з серця відпустить.
Читає автор.
Музика з відкритих джерел ЮТУБ.
розгорнути опис
згорнути опис
