Серед музейників поширене порівняння музею з айсбергом. Експозиція, екскурсії та відвідувачі знаходяться на вершині, у той час, як величезний масив різних видів робіт залишається прихованим від широкого загалу. Одна з таких невидимих основ музею – це фондова робота, найважливішою частиною якої є інвентаризація колекцій, коли кожен експонат, навіть найменша намистинка, має бути пронумерований та записаний до спеціальної книги. Старі інвентарні книги є цінним джерелом з історії експонатів. Крім того, за сухими записами стояли люди з їхніми складними, а іноді трагічними долями, адже до інвентаризації нашого музею долучилися багато відомих археологів. Уважний розгляд інвентарних записів може додати цікаві факти до їхніх біографій, або, навіть, розкрити маловідомі риси їхніх характерів.
Першим інвентаризатором археологічних колекцій музею був відомий археолог Вікентій Хвойка, який почав писати каталог у 1897 році, йому на той момент було 47 років. Дослідник вів каталог наступні 17 років і за цей час зробив 17 008 записів. Останні його записи датовані червнем 1914 року, а через чотири місяці науковця не стало. Вікентій Хвойка писав інвентарну книгу майже до самої смерті. Після нього інвентаризувати колекції почала Валерія Козловська, яка вела каталог з вересня 1914 до липня 1928 року. Записи Козловської демонструють педантичний та скрупульозний характер дослідниці, адже вона наполегливо заповнювала книгу, допускаючи лише нетривалі перерви. Йшли війни, розсипалися імперії, відбувалися революції, виникали нові державні утворення – весь цей час музейна зберігачка наполегливо продовжувала писати інвентарну книгу. Валерія Євгенівна вела каталог майже 14 років і за цей час здійснила 21 954 записи, що на 4 946 більше, ніж у Вікентія Хвойки, і становить 57,5% від всіх записів каталогу.
У масиві записів Валерії Козловської виділяються два предмети, записані почерком Михайла Рудинського. У 1934 році його заарештували і відправили на заслання. У своїх показаннях науковець зазначав, що з вересня 1926 року він працював у Всеукраїнському історичному музеї імені Тараса Шевченка, проте за кілька місяців звільнився через ситуацію, що виникла навколо Данила Щербаківського.
На початку 1930-х років археологічні колекції ВІМ були передані до новоствореного Археологічного музею ВУАН. Рішення про передачу каталогів приймала комісія-бригада на чолі з відомим вченим Олександром Оглобліним. У цьому музеї були розпочаті нові інвентарні книги, які записували відомі археологи Сільвестр Магура та Неоніла Кордиш.
Після передачі археологічних колекцій до Центрального історичного музею імені Тараса Шевченка у 1936 році гостро постало питання про нову інвентаризацію. Відомий нумізмат Валентин Шугаєвський спочатку “бомбардував” дирекцію службовими про необхідність інвентаризації, а потім кілька років сварився з господарською часиною, яка ігнорувала його вимоги щодо виготовлення спеціальних шухляд для збереження картотек. Наказ на нову інвентаризацію з детальним описом процесу був виданий у 1937 році тогочасним директором Володимиром Грінченком – відомим археологом, який відзначився розкопками у Дніпрогесівській експедиції, а у 1938 році був заарештований і засуджений до п’яти років таборів. У слідчій справі серед шкідницької діяльності директора згадувалося доведення фондів музею до хаотичного стану, що навряд чи відповідало дійсності.
Відповідальним за інвентаризацію відділу докласового суспільства призначили археолога Трохима Теслю, який не зміг довести справу до кінця, адже його розстріляли у листопаді 1937 року. Інвентаризацією інших археологічних відділів успішно опікувалися музейники, причетні до археології – Іван Бондар і Сергій Коршенко. Серед авторів картотек були відомі вчені Ірина Фабриціус та Надія Лінка-Геппенер. Період інвентаризації Центрального історичного музею тривав недовго. Вже у 1941 році його перервала нацистська окупація Києва. В цей період спостерігається короткострокове повернення до каталогу Музею старожитностей та мистецтв, який вівся протягом 1942–1943 років. Більша частина інвентарних записів цього періоду здійснена рукою Петра Курінного, також, наявні кілька записів Валерії Козловської. Обидва дослідники виїхали у 1943 році разом з німцями. Значна частина документації ЦІМ також була вивезена до Німеччини, а повернулася лише частково. Після звільнення Києва у листопаді 1943 року музей опинився у складному становищі, втративши значну частину колекцій та документації. Тому вже в 1944 році почалася наступна інвентаризація, завдяки якій музейні предмети та колекції отримали свої сучасні інвентарні номери.
Сорокіна С., Пукліна О., Безкоровайна Ю., Завальна О. Інвентаризація археологічних колекцій у Центральному історичному музеї ім. Т. Г. Шевченка (1937–1941 рр.) // МДАПВ. – Львів, 2019. – Вип. 23. – С. 257–278.
розгорнути опис
згорнути опис
