25 серпня – день народження Надії Лінки-Геппенер – відомого музейника, археолога та історика.
Народилася Надія Володимирівна 1896 року в Кронштадті, в сім’ї військового лікаря Володимира Геппенера і його дружини Марії Данилевської. У родині було четверо дітей: Надія, Наталія, Ніна і Микола. Частина фотографій з сімейного архіву, передана Надією Лінкою, зараз зберігається в НМІУ.
Після переїзду родини до Києва у 1903 році Надія закінчила Київську гімназію. Потім вступила до Вищих жіночих курсів у Москві. Коли почалася війна, закінчила курси медсестер і працювала в лазареті та шпиталях. У 1917 році вона повернулася до Києва. Давала приватні уроки, працювала медсестрою в лікарнях, зокрема в Жовтневій, де познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, лікарем Матвієм Лінкою, за якого вийшла заміж у 1923 році. Після весілля Надія Лінка вирішила продовжити освіту і вступила на відділення мистецтвознавства Київського археологічного інституту. 1924 року вона розпочала навчання на історичному факультеті Київського інституту народної освіти (КІНО), який закінчила у 1928 році. Після здобуття освіти спочатку викладала суспільствознавство в агротехнікумі міста Козельця на Чернігівщині, потім 10 років працювала у Всеукраїнському музейному містечку екскурсоводом, а з 1933 року – науковим співробітником. Також Надія Володимирівна обіймала посаду заввідділу пам’яток. Своїй роботі у музейному містечку вона присвятила окремі спогади.
На початку 1939 року почала працювати у ЦІМ на посаді старшого наукового співробітника, а 1940 – очолила відділ “Київська Русь”. З початком війни готувала експонати до евакуації, складала списки предметів. В автобіографії Надія Володимирівна зазначала, що в Історичному музеї працювала до вересня 1941 року, коли Київ був окупований. Евакуюватися з міста не змогла, бо на її руках була паралізована 76-літня мати. Під час окупації працювала секретарем у Вукоопспілці, підробляла перекладами статей з городництва та птахівництва. З квітня 1942 року почала працювати в Музеї до- і ранньої історії. Про цей період Надія Лінка залишила спогади, змалювавши яскраву картину Києва періоду війни і окупації, створивши яскраві портрети співробітників музею.
Після звільнення Києва вона однією з перших вже 12 листопада 1943 року була зарахована науковим співробітником до Історичного музею. Пізніше 1 квітня 1944 року її призначили завідувачем відділу “Київська Русь”. Разом з колегами в ці важкі повоєнні роки Надія Лінка самовіддано працювала з музейними колекціями. Тисячі предметів, що повернулися з американської зони окупації Німеччини та реевакуйовані з міста Уфи, були розібрані, атрибутовані за публікаціями та каталогами, а потім записані до інвентарних книг та колекційних списків. Водночас вона брала активну участь у побудові експозиції.
З 1945 року Надія Лінка активно працювала в археологічних експедиціях музею і інституту археології. Археологією вона захоплювалася ще під час навчання у КІНО, де підготувала роботу за темою “Українські металеві жіночі прикраси X–XII ст. із розкопок В. В. Хвойки”. У перші повоєнні роки Надія Володимирівна досліджувала слов’янські та давньоруські пам’ятки, готувала наукові розвідки, зокрема про Копіївський скарб, про роботу експедиції “Великий Київ” (1947), під час якої було досліджено 127 археологічних пам’яток. У співавторстві з колегами вона підготувала наукові статті, публікації про зарубинецькі та ранньослов’янські поселення на річках Рось, Тясмин та про давньоруські городища, які досліджували наприкінці 1940-х – на початку 1950-х років.
У музеї Надія Лінка працювала до виходу на пенсію у 1951 році. 1952 перейшла до Софійського музею та почала працювати за сумісництвом в Інституті археології. У 1957–1963 роках очолювала архівний відділ Інституту археології АН УРСР, нею була здійснена значна робота з упорядкування архівних документів, підготовані (у співавторстві) огляди наукових фондів С. Гамченка та Хв. Вовка. Ще й зараз значна частина архівних справ підписана її рукою.
Померла Надія Лінка в Києві у 1981 році, похована на Байковому цвинтарі. Тривалий, насичений подіями життєвий шлях Надії Володимирівни висвітлений в її численних спогадах, нарисах. Читати спогади Надії Володимирівни доволі цікаво, вони змістовні, написані докладно, з влучними, іноді іронічними зауваженнями. До мемуарних спогадів Надії Лінки, які є безцінним джерелом для вивчення, зокрема, історії нашого музею, продовжують звертатися фахівці.
розгорнути опис
згорнути опис
