Вітер буває мов дотик, буває наскрізний,
Вітер живе на дахах і порожніх вокзалах.
Почати б спочатку себе, але боляче й пізно,
Запхати б минуле в рюкзак, щоб в тобі не сповзало.
Схрестити б дороги в собі, як три пальці у храмі,
Середину вирвати щоб ти-блокнот не розпався.
У душі відмити, як бруд, оцю дюжину шрамів,
Щоб зранку збрехати у дзеркало «Я ще не здався».
Пороги, коліна і перекис водню в кишені,
На два «я люблю тебе» шість «співчуваю» в мережі.
Тебе не запросять у дім, бо ти знову «не в темі»,
Ти жив не як всі, то ж самотнім померти належить.
По колу, по колу, аж доки кістки не зітруться,
Два метри під землю – на всіх діє сила тяжіння.
Ти – очі твої. Давай намалюю, отут сядь.
Всміхайся і слухай, як пхають у спини ножі нам.
Вітер буває цвілий, що аж гірко ковтати,
Сивий буває, хоч тридцять один на приборах.
Замість елітних квартир засинаєм в палатах.
Бо хворі.
Хворі?
розгорнути опис
згорнути опис
