Сьогоднішні обставини змушують майже кожного з нас проводити багато часу наодинці з собою, а місцем дії знайомства з власними страхами й бажаннями стає саме міська квартира. У 60-70 роках минулого століття справжній enfant terrible від кінематографа, що привніс в атмосферу розквіту Нового Голлівуду європейську експериментальність і рефлексію травматичного минулого, зняв так звану «квартирну» або «кімнатну» трилогію. Йдеться про режисера Романа Поланськи, котрий змінив назавжди уявлення про горрори, завдяки детальній візуалізації психозу, спостерігаючи який ми поперемінно відчуваємо себе то глядачами, то співучасниками таємничих подій. Три фільми «Відраза» (1965), «Дитина Розмарі» (1968) і «Мешканець» (1976) об'єднані спільною тематикою замкнутого простору, що фокусує нашу увагу на божевіллі головних героїв, які стикаються з містичними обставинами і змовами, намагаючись зрозуміти, що означає бути самим собою, і чи вистачить сил протистояти зовнішньому впливу, аби нарешті висловити власну волю.
Чому місцем дії трьох фільмів є квартира? Що Роман Поланськи хотів сказати в «квартирній трилогії» про дорослішання, проблеми самоідентифікації і втрату контролю? Як еволюціонувала стилістика його кіномови під час зйомки вказаних вище стрічок?
Розповідає Анастасія Капралова, куратор кіноклубу «Європа».
розгорнути опис
згорнути опис
