Почесне місце в археологічній збірці НМІУ посідає колекція артефактів із Києво-Кирилівської стоянки. Вона пов’язана з постаттю Вікентія Хвойки – одного із засновників Київського музею старожитностей і мистецтв (нині НМІУ) та першого хранителя археологічного відділу.
Пам’ятку, що датується 19 тис. років тому, відкрили на Подолі (вул. Кирилівська) неподалік від будинку, де мешкав невтомний шукач старовини. Одного серпневого дня 1893 р. В. Хвойка, оглядаючи місце проведення земляних робіт, натрапив на уламки бивня мамонта. Ознайомившись зі знахідкою, професор Володимир Антонович порадив звертати увагу на те, чи не виявляться біля кісток крем’яні знаряддя. Отримавши дозвіл господаря садиби, В. Хвойка розпочав дослідження, яке тривало до 1902 р.
Місце розкопок, де знайшли багато величезних кісток, набуло для киян якогось фантастичного характеру. Ходили чутки, що це кістки велетнів Гога та Магога. Одного святкового дня зацікавлені містяни, які прийшли оглянути відкопані дива, попри заборону сторожа увірвалися до садиби, порозкидали кістки, багато знахідок забрали із собою. Якось прийшовши на розкоп, В. Хвойка побачив бабусю, яка поралася з кухарським ножем біля залишених кісток мамонта і запевняла, що використає їх для лікування пропасниці, гарячки та інших хвороб.
Києво-Кирилівська стоянка відразу ж стала відомою завдяки неповторним зразкам мистецтва – орнаментованим бивням мамонта. Це фрагмент із врізним орнаментом у вигляді ліній і насічок (щось на зразок поділок на лінійці) та уламок із гравюрою. Складовою частиною композиції є зооморфні зображення (у профіль) – мамонта, птаха з довгим дзьобом (лелеки чи журавля), черепахи. Частина гравіювання пошкоджена внаслідок використання бивня як знаряддя, можливо, для земляних робіт. Здогадок та гіпотез про значення цих зображень існує чимало. Вчені розглядають зооморфні зображення як уособлення трьох стихій, що оточували первісну людину – земля (мамонт), повітря (птах), вода (черепаха).
Цікава й доля кирилівської колекції. Незначну частину знахідок відібрали французькі дослідники й вивезли до Франції. Нині вона зберігається в Музеї національних старожитностей у Сен-Жермен-ан-Ле. Після Другої світової війни колекція, крім евакуйованого до Уфи бивня із гравюрою, вважалася втраченою. В 1970-х рр. співробітниці фондів НМІУ Т. Г. Мовша та О. О. Якубенко за довоєнними публікаціями та старими інвентарними номерами повернули для науки реститовані з Німеччини депаспортизовані матеріали Кирилівської стоянки.
Підготувала Тетяна Радієвська,
старша наукова співробітниця
сектору «Археологія доби каменю-бронзи»
науково-дослідного відділу збереження фондів НМІУ.
розгорнути опис
згорнути опис
