Трек «Спалах» написаний під час останніх боїв за Донецький аеропорт. Слідкуючи разом з усією країною за новинами, думав: «Я зобов'язаний щось зробити, не можна сидіти, склавши руки». І написав «Спалах». Плакав і писав, знову писав і знову плакав.
Пісня довго лежала, очікуючи свого часу. Я повернувся до неї, коли мій кращий друг, письменник Артем Чех, пішов на війну. Я знав, що інколи Чех так само, як герой пісні, дзвонить додому з передової, просто щоб сказати дружині, що кохає її, що він живий.
Головним випробуванням для цього треку став момент, коли я наживо виконував його перед справжніми кіборгами — людьми, які тримали оборону Донецького аеропорту, коли я писав «Спалах». Це сталося у арт-поселенні Обирок, який заснував Леонід Кантер, режисер фільмів «Війна за свій рахунок», «Добровольці Божої Чоти», «Міф». Після виступу дехто з кіборгів підходив до мене зі схваленням — мовляв, Фріл, кльовий трек, випускай!
Чи отримував я колись вищу оцінку своєї творчості за цю? Ні. Чи напишу я колись текст кращий, ніж в цій пісні? Не впевнений.
Абсолютно усі кажуть мені, що це моя краща пісня за життя.
Оператор: Костянтин Кляцкін, кадри з відео «Дума про піхотинця. 1908-2018» — https://goo.gl/mE8bJv
Над музикою працювали: Діля, SpaceshtBeats, Стас Чорний (SEKTA).
Трек є на платформах:
iTunes: https://goo.gl/iKiHGE
Google Play: https://goo.gl/WbA6fA
Deezer: https://goo.gl/SPrDoo
Amazon: https://goo.gl/FaazcC
Придбати альбом «Спалах»:
iTunes (1,99 $, відкривати потрібно через додаток iTunes в телефоні чи програму iTunes на комп'ютері): https://goo.gl/XkuFKk
Google Play(31 грн): https://goo.gl/R8UAKk
Тримаємо зв'язок тут:
https://www.instagram.com/me.freel
https://soundcloud.com/me-freel
https://www.facebook.com/me.freel
__________________________________
1.
Смерть обіймає найкращих м'якими білими лапами,
Мама, дивись, ти вві сні кров'ю із носа подушку заляпала,
Мама у дзеркала тихо шепоче так: «Синочка, синочка, рідний!»
Тільки вона може шкірою чути те, що там іншим не видно
Небо вмить стало залізним, потім на нас раптом зверху упало
Нашо на нього ви лізли? Чи вам землі видавалося мало?
Вчора ти з крові і плоті — і вже сьогодні лиш номер.
Мамо, тут холодно, що буде потім? Холод собачий, піднятий комір
Бога немає, мам! Як він мене забере?
Страху немає, це означає, що не існує і смерті
Все було б добре, та нам всім під ноги з дерев
Цієї осені падали зверху тільки порожні конверти
О, не журися за тіло, це лиш набір — шкіра та м'язи,
Мапу щодня я малюю тобі, та тут немає дороговказів.
Нас з пацанами багато — іскрами вгору вогняний гейзер,
В небо сьогодні погляньте із татом, я поряд із Бетельгейзе
2.
Я тихо жив, не користуючись попитом, був із емоцій і м'яса,
В аеропорті будь-хто стане роботом, і вже забув я своє ім'я сам.
Мої суглоби — шарніри, а замість крові мастило — і пофіг
Вами сьогодні в прямому ефірі тут повечеряє Сергій Прокоф'єв
Ми тут зажаті, напевно, у найміцніші на світі лещата,
Мам, ще не темно, можна ми з хлопцями ще забіжим на Хрещатик?
Стукають разом із серцем підошви, діжка із квасом, каштани, пломбір
Мамо, мамусю, а можна я з пошти прямо в дитинство подзвоню тобі?
Сумно і пусто — так найчастіше, серце моє має бути хоробрим,
Станеш мангустом, коли у тиші навколо тебе чатують лиш кобри,
Із злетних смуг наших відносить в Валгаллу вогняним вихором,
Плач Ярославни по всій країні —від Позняків і до Сихова
Ти пам'ятаєш, залізом просякло повітря, в день той напилась земля,
Звідки калюжі ці, хто їх тут витре, сльози іржаві з'їдає імла,
Я як щеня, що не люблять, на глибину залізло й не тоне,
Ні, ми не роботи, ми живі люди, нас півкраїни залізобетонних
Я сподіваюсь, ти іще не спала
Я сподіваюсь, що не розбудив,
Здається, це останній залп, останній спалах,
Дзвоню, бо я люблю тебе, бо я іще живий
Я сподіваюсь, ти іще не спала
Я сподіваюсь, що не розбудив,
Здається, це останній залп, останній спалах,
Дзвоню, бо я люблю тебе, бо я іще живий
розгорнути опис
згорнути опис
