У середині 90-тих років на телебаченні гриміло наше ток-шоу «Вибрики». У мене залишилося буквально кілька випусків в архіві, бо інтернету тоді ще не було, архівувати було ні на що – на УТ-1 тоді бракувало носіїв для запису нових передач, тому вже випущені програми просто затиралися, а на ті касети записували нові. Хто що встиг вдома на відік записати, те й залишилося на пам’ять. На моїй касеті збереглося декілька випусків. Серед них і цей з Романом Віктюком у 1995-му.
Кілька років я не викладав це відео, бо не бачив причини. Тепер привід стався. Сумний.
Але Роман Григорович був настільки життєрадісним чоловіком, що , мабуть, не дозволив би нам горювати через його відхід. Я у цьому переконаний.
Познайомилися ми з ним 25 років тому. Тоді Віктюк був у зеніті слави. Всесвітньої. Гастролі його театру збирали аншлаги на всіх континентах. Не оминав метр і рідну Україну. У Києві у театрі Франка ледь не місяць йшли його вистави. Телевізійникам суперзірка відмовляв, але я все одно пішов на одну з репетицій вмовляти Віктюка стати героєм «Вибриків». Чомусь був переконаний, що це наш персонаж. На сцені репетирували «Даму без камелій» за п’єсою Т.Реттігана. Легендарна Ада Роговцева вислуховала від експресивного Віктюка пасажі вишуканого матюччя, але, схоже, була щаслива від шквалу ненормативних емоцій обуреного генія сцени. Парадокс? Але з цих парадоксів і постав феномен Віктюка. Посеред процесу мене представили художнику, він мимохідь відмовився від будь-яких зйомок, аж доки не перервав репетицію і перепитав: «Як ти кажеш програма називається? Вибрики? Я прийду!».
Ми записали веселий, мудрий, легкий випуск. Роман Григорович пригадав купу цікавих історій, моментально знаходив спільну мову з підлітками, жартував на грані фолу, але до ницості не опускався. Запам’яталася його фінальна образа на мене, ведучого: чому, мовляв, серед купи побажань ні слова про любов?
- Так ви і так її випромінюєте, Романе Григоровичу! – якось так викрутився я.
- Так якщо випромінюю, то і самому ж хочеться трішки отримувати! – моментально відповів великий львів’янин.
Потім ми ще кілька років вітали один одного по телефону зі святами. Він завжди читав мені якісь вірші, розпитував, що нового у Києві відбувається. Природнім чином спілкування зійшло нанівець, зате залишилася пам’ять. Її матеріальним втіленням у вигляді «Вибриків» зразка 95-го року ділюся з усіма вами.
#виктюк #вибрики #театр
💜Канал смачних, перевірених рецептів та цікавих життєвих історій "Костянтин Грубич", нові відео - ВТ, ЧТ. Ви отримаєте задоволення!
💚ПІДПИСУЙТЕСЯ: https://www.youtube.com/channel/UCkls...
розгорнути опис
згорнути опис
