Сирість м'яко облизує вистигле черево хат.
На бліді образи палко дивляться очі дитинні,
А в очах закарбовані ледь видимі постаті тат.
Як кому: кому - тридцять, кому вже і всіх п'ятдесят,
А у кого - тягар поколінь на похиленій спині.
Гнуть хребти і собі старезні-старі димарі,
Мов гукає дітей їх глибока пречорна утроба.
І приходять додому, щоразу із різних сторін,
І приходять додому, щоразу о різній порі.
І приводять дітей, і жалі свої, й болі приводять.
"Заберіть нас з собою! Тут вічно - дощі і сльота", -
Промовляють світлини й виходять з відсирівших рамок.
"Заберіть нас до себе! Тут - тиша й холодна вода, -
Кажуть діти, - в нас кожен з юрби - сирота.
Де не сядь/не впади, то однак ти - самотній уламок.''
Я стираю пилюку й напружено в лиця дивлюсь.
Я шукаю своїх. Кладу віхоть у куртку кармінну.
Я не знаю, навіщо, та знаю, що точно ''чомусь''.
Може, в баби в нім мокло насіння на клумбу якусь.
Може, дід їй приніс в тій хустинці багрову жоржину.
Тихий янголе мій, котрі із цих сліз - для дощу?
А котрі з цих очей бачать долю у точці зникомій?
Я також із оцих - щось шукаю, знаходжу і вчу.
Я несу смолоскип. Я мовчу... і мовчу... і мовчу...
Я мовчу і несу цей вогонь із праотчого дому.
Юлія Мухачова
#Віршики_юк
#вірші #поезія_українською #творчість #віршики_юк #поезія #українські_вірші #українська_література #сучасна_українська_поезія #сучукрліт #вірші_про #poetry #ukrainian_poetry #poems #ukraine #memory #history #україна #память #історія #юлія_мухачова #сучасні_поети
розгорнути опис
згорнути опис
