"Лейтьоха вже, мабуть, на вершині", – говорили хлопці під час минулорічного сходження на Говерлу, коли іншим до вершини було ще далеко. Капітан Олександр Проскурін піднявся туди перший. Я навіть не одразу зрозуміла, що в нього немає ноги.
Колишній мешканець Краматорська, дотепник Сашко – поки не здобув національну самоідентифікацію – цілком міг опинитися і в лавах бойовиків "ДНР". Тепер він свідомий, чудового розмовляє українською. Після поранення воював ще два роки. Влітку 2020-го демобілізувався – провівши шість років в українському війську, в 93-й окремій механізованій бригаді "Холодний Яр", де служив разом із батьком.
Коли ми домовлялися про інтерв’ю, Лейтьоха пообіцяв говорити про проблеми в армії відверто. І дотримав обіцянки. Не всі чинні військовослужбовці можуть собі таке дозволити, адже гнів командування і перешкоди в службовому зростанні ніхто не скасовував.
Частину матеріалу читачі можуть сприймати як особисту образу героя інтерв’ю на командира. Але, зі скромних спостережень авторки, такі проблеми у війську справді є: застаріле озброєння, самодурство деяких офіцерів і повернення до "совка", коли активних бойових дій немає. "Журнал обліку журналів обліку" – це жарт, але дуже наближений до реальності.
Спостережник "Баня" був втрачений, і Лейтьоха розповідає про справжні обставини того бою. Це теж треба знати. Після Дня захисника України хочеться говорити не тільки про те, яка потужна в нас армія та вмілі бійці й офіцери, а й про недоліки ЗСУ. І хочеться, щоб на ці проблеми реагували не тільки пошуком винних, а й конструктивно.
Текстова версія + архівні фото: https://novynarnia.com/2020/10/21/o-proskurin/
розгорнути опис
згорнути опис
