В одного чоловіка був кіт, та такий старий, що вже не міг і мишей ловити.
От хазяїн і подумав: нащо він йому здався, тільки дурно його годувати. Завіз кота в ліс та й покинув його там.
Коли це приходить до кота лисичка та й питає його:
— Ти хто такий?
— Я — пан Коцький — відповідає він.
Лисичка й каже:
— Будь мені за чоловіка, а я тобі за жінку буду.
Кіт і погодився. Веде його лисичка до своєї хати і в усьому почала йому догоджати, годувати та поїти його, уловить де курочку, то сама не їсть, а йому принесе.
От якось зайчик побачив лисичку та й каже їй:
— Лисичко-сестричко, прийду я до тебе в гості.
А вона йому:
— Не приходь, бо є у мене тепер пан Коцький, як уздріє тебе - вмить розірве.
Заєць розказав про пана Коцького вовкові, ведмедеві та дикому кабанові.
Зійшлися вони докупи, стали раду радити, як би побачити того пана Коцького,— та й кажуть:
— А зготуймо борщ на обід!
І взялися міркувати, кому по що йти. Вовк каже:
— Я піду по м'ясо, бо без нього борщ не борщ.
Дикий кабан каже:
— А я піду по буряки і картоплю.
Ведмідь:
— А я меду принесу на закуску.
Заєць:
— А я капусти.
От роздобули всього, почали обід варити.
Принесли м’ясо, буряк, картоплю, капусту, перчик, зелень, квасолю, помідори, зелену цибулю, часник, сіль, перець та лаврові листочки.
Як зварили, почали радитись, кому йти кликати на обід пана Коцького.
Ведмідь каже:
— Я не підбіжу, як доведеться тікати.
Кабан:
— А я теж неповороткий.
Вовк:
— Я старий уже і трохи недобачаю.
Тільки зайчикові й приходиться.
Прибіг заєць до лисиччиної нори, коли це лисичка вибігає, дивиться, що зайчик стоїть на двох лапках біля хати, та й питає його:
— А чого це ти прийшов?
Він і каже:
— Просили вовк, ведмідь, дикий кабан, і я прошу, щоб ти прийшла зі своїм паном Коцьким на обід.
А вона йому:
— Я з ним прийду, але ви поховайтесь, бо він вас розірве.
Прибігає зайчик назад та й хвалиться:
— Ховайтесь, казала лисичка, бо він як прийде, то розірве нас.
Вони й почали ховатися: ведмідь лізе на дерево, вовк сідає за кущем, кабан заривається у хмиз, а зайчик лізе в кущ.
Коли це веде лисичка свого пана Коцького. Доводить до столу, а він побачив, що на столі м'яса багато, та й каже:
— Ма-у!.. Ма-у!.. Ма-у!..
«Бач, який голодний, — думають звірі. —Стільки їжі, а йому й мало! Це вже як упорає що на столі, за нас візьметься!»
Виліз пан Коцький на стіл й нумо його наминати все, що було аж за вухами лящить. . Наївсь добряче й беркиць на стіл, відпочити.
Поряд у хмизі лежав кабан, а тут саме летів комар і як укусить кабана за хвіст, той круть хвостом, а кіт подумав, що то миша, та стриб у хмиз до кабана. Той з переляку схопиться, та навтіккача!
Пан Коцький і сам злякався, і скочив на дерево прямісінько туди де ведмідь ховався.
Ведмідь як побачив, що кіт лізе до нього, подумав «І мене з’їсть»
та й почав вище на дерево дертись до такого доліз, що й дерево не здержало. З гучним "ХРУСЬ" зламалось і ведмідь впав просто на вовка,— мало не роздавив сердешного.
Як схопляться вони, як дременуть, то тільки видко. Заєць і собі за ними — забіг не знать куди...
А потім посходились та й кажуть:
— Такий малий, а тільки-тільки нас усіх не поїв!
розгорнути опис
згорнути опис
