Йому сказали просто - "Відійди.
Ця жінка, що тебе у серці носить,
Котра щодня за тебе Бога просить-
Родовище чаклунської руди".
Їм треба взяти все, що в нім таїться,
Щоб нишком на її тонким плечі
Кувати заговорені мечі.
В ріці, що по її щоці зміїться,
Святити їх під місяцем вночі.
Рубай з плеча сріблясту волосінь
Що йде з твоїх грудей до неї в груди.
Ще безліч раз мине й настане грудень,
Допоки стихнуть зойки голосіннь,
Й повстануть з глини цегляні споруди.
Тоді , якщо її лунке ім'я
Ти все ще пам'ятатимеш, солдате,
Знайди її, закуту в срібні лати,
Та пильним будь- під латами змія
Чатує серце, іклами уп'ята.
Нема в тім серці ні лунких гаїв,
Ні тих струмків любови й милосердя,
З котрих ти пив, руйнуючи осердя-
Безсмертя чашу, повну до країв.
Там є лиш спокій. Зламаний годинник.
Там пада сніг в безкрайню пустоту.
Там мовчки по безлюдному мосту
Блукає тінь забутої людини.
Позви її, згадай хоч позивний,
Якщо ім'я контузії затерли.
Якщо любов була в тобі й не вмерла,
І час ваш не закінчився земний.
Знайди слова, немов складні ключі,
Що підійдуть. Раніш тобі ж вдавалось...
...Цілуй плече, на котрому кувались
В залізну браму сплавлені мечі.
🏠 https://t.me/Malwa_Krzhanivska 🏠
🖼️ Арт авторства RDanielCS 🖼️
розгорнути опис
згорнути опис
