Переживати за ленд-ліз та за перемогу України можна по-різному. Ось Марк Солонін, наприклад, так переживає за ленд-ліз, що викриваючи демократів та адміністрацію Байдена у змові з Кремлем розцінює бліцкриг на Харківщині як договорняк Москви та Вашингтону.
Байдуже, що такі переживання за Україну вбивають можливість вимагати зброю у Заходу, апелюючи до ефективності українських військових і байдуже, що такі інтерпретації нівелюють суб’єктність українського народу та українського війська – головне сказати, що демократи блінкени і саллівани зливають ленд-ліз. Мабуть, розрахунок на те, що викриття цього злочину проти людяності з боку демпартії примусить Байдена прийняти від України замовлення на виготовлення підводного човна.
Але в Україні розгортається цілий фронт боротьби за ленд-ліз, і було б нічого, якби українські патріоти наваляли українським експертам, але проблема полягає у тому, що прихильники Трампа з одного боку і випускники демократичних ферм з іншого залучають під свої знамена мільйони прихильників, які готові перегризти глотки звинувачуючи один одного у роботі на Кремль. Унікальність ситуації полягає у тому, що нам вдалося уникнути громадянської війни з реальними носіями чужої російської культури, але можемо отримати розкол української частини суспільства по лінії Байден – Трамп.
З боку прихильників демократів будуть ЛГБТ-націоналісти на чолі з Вакарчуком та Притулою, а з боку Трампа будуть щось типу свободівців Тягнибока чи правосєків Яроша. Бійня між цими двома таборами може виявитися не такою вже примарною.
Якщо винести за дужки всі без сенсові українські політологічні течії щодо американської політики, то насправді можна пояснити чому Байден називає Путіна вбивцею, але не спішить давати Україні зброю, а Трамп називаю Путіна ефективним менеджером, але зброю Україні надавав.
Секуляризація позбавила експансії консерваторів в Західній цивілізації. В американських консерваторів нема з чим йти у хрестові походи. Тому вони зосереджені на економіці, на обмежені втручання держави та на внутрішніх проблемах. А американських лівих, тобто демократів є з чим йти. Вони несуть світові свободу від статі (71 гендер) і демократію як владу фриків. Тому демократичному виборцю є діло до України, вони вважають Путіна поганим хлопцем, котрий нав’язує українцям життя у парадигмі чоловік-жінка. Демократичнимм політикам також є діло до України, але вони стали заручниками доктрини ненасильницького спротиву. Надати українцям зброю і перемогти на полі бою – це стати на горло власній пісні, яку салівани співали десятки років і у яку вкладали мільйони доларів. Надавати зброю для покращення переговорних позицій це уже серйозний відхід від доктрини ненасильницького спротиву, яка тріщить по швах.
Трамп – це американський Янукович, крєпкій хозяйствєннік. Він запрошений республіканцями для мобілізації консервативного електорату, консервативні ідеї якого виродилися в утилітарні потреби добробуту. Можна сказати ще яскравіше. Трамп – це «мастєр пріглашонний со сторони на нєдодєлкі». А нєдодєлок у західних консерваторів більше, ніж допустимо. Приклад – британські консерватори. Тому Трамп поводить себе відповідно – він знущається над цінностями і рядить подвійну ціну за роботу. Але коли Росія погрожує світові війною, то дядя Дональд як міцний господарник ставить на місце дядю Вову з Москви.
Висновок. Чи було б краще з постачаннями зброї? - так було б. Тільки якби був Трамп, то війни не булоб з Росією. Не тому що Трампу і республіканцям важлива Україна і її незалежність, а тому що республіканцям вигідніше пригрозити і не допусти, бо так вигідніше, так дешевше. Тому українцям не треба приймати сторону ані експертів вихованих демократичними фермами в Україні, ані доморощених ура-патріотів. Треба просто вимагати зброю, бо це ефективніше, ніж санкції.
розгорнути опис
згорнути опис
