ДІВА ОБИДА
Стали над прірвою – хто потойбіч –
темні обидва.
Плакала в ніч із коханих облич
Діва Обида.
Хто упаде – бо немає для двох
місця на світі.
Душу якого заманює Бог
в порвані сіті?
Вже прикипіла до тисячі пліч
траурна бинда…
Кликала пріч із пекельних сторіч
Діва Обида.
Вже перейшли чудеса і хрести,
нетрі і скали.
Люто гнучи задубілі хребти
що там шукати?
Віщого слова? Погибелі? Чи
їдла для бидла?..
Ще озирається, нитку рвучи,
Діва Обида:
Може, душа спопеліла дотла,
не озвіріє…
Чом же ти ймення Обиди взяла
Діво Маріє?
Ігор Римарук
розгорнути опис
згорнути опис
