Спогади бабусі. Авторська декламація: Марія Карпик
#МаріяКарпик #вірш_поезія
У небеса біжить дорога сива,
Тікає, наче пройдені літа.
І в дівчинки, що була колись мила,
Бабусині всміхаються вуста.
Пройшло, пройшло, дитино, пролетіло,
Посіялася знову сивина,
Не запиталося життя й схотіло,
Щоби окраєць літ була одна.
А у душі танцює вальс весільний,
Роками не затьмарена краса.
І випиваючи бокал застільний,
Блищить “шампань”, як в локоні коса.
Вклоняючись лебідці статний лебідь,
П’янкий коханням руку подає,
Й танцюючи, вони злітають в небо,
І сяєвом небес земля стає.
Отак кімната спогадами вкрита,
Хоч біль щемить, як райдужна струна,
Пройти б мені хоча б лише до літа
Й в проміннях сонця буду не одна.
Усе, дитино, маревом покрилось,
Як та бурулька краплею спливло.
Здається часом, що лише приснилось,
А розтривожу спогади – було!
Сіяли небесами колись очі.
Й берізкою тягнулася в літа,
Так й пропливали, мов струмочки ночі,
Вже й промайнула осінь золота.
Пішли давно на зиму мої роки;
Морозить серце, хоч в душі – весна.
Душею лину в сонце, але кроки.
Холодним льодом сковує вона.
Музика з відкритих джерел ЮТУБ.
розгорнути опис
згорнути опис
