Ідея відмовитись від ідей також є ідеєю, а нові соціальні утопії приховані під масками доктрин, концептів, ініціатив чи трендів свідчать про те, що ідеї не зникають з нашого життя, а це означає, що так само зберігають небезпеку помилок, трагедій і простого обману. Спроба постмодерну відмовитись від великої ідеї виходить з свідомого небажання сприйняття витоків та намірів ідеї.
Ідея витікає з індивідуального і походить з сумління людини. Тільки так можливе співпадіння з замислом Творця. Сумлінність ідеї перевіряється колективним сприйняттям її на емоційно-чуттєвому рівні, те, що називається серцями тисяч та мільйонів. Це і є демократія. Демократія це не народження ідеї масами і тим більше це не сума думок чи бажань великої кількості людей. Маси не створюють ідей, тому що колективне сумління придатне лише перевіряти ідеї на трансцендентність.
Демонізувавши харизму лідера і наділивши правом на «ідеї» всіх Західна цивілізація пішла манівцями постмодерну. Постмодерн відповідальний за знеособлене управління групою осіб, які власні приховані задуми просувають за допомогою права на висловлення думки будь-коли і будь-ким, що сьогодні чомусь називається демократією.
Доктрина інклюзивного капіталізму Клауса Шваба та ініціатива Маріани Маццукато інклюзивного зростання чи підприємницької держави спрямовані на подолання кризи капіталізму сформовані в надрах Давосу так само мало мають спільного з ідеями, оскільки всі ці люди говорять не те, що відчуває серце, але те, що прорахував розум і за що платять. Загалом ініціатива Шваба мала б називатися утилізаційним капіталізмом, тому що її мета
– відібрати капітал у незапланованих бенефіціарів глобалізації.
Глобалізація
Капіталу для підтримання норми прибутку, стійкості і сталості була потрібна «ідея». Такою ідеєю (технологією) стала глобалізація – процес всесвітньої економічної, політичної, культурної інтеграції та універсалізації. Фактично технологія глобалізації замінила промислові інновації. Останні вбив модерн, віра у розум та наукоцентричність, як би парадоксально це не звучало. Справа у тому, що інновації передує винахід, в основі якого лежить інтуїція. Атеїзм та агностицизм модерну поступово вбивали трансцендентне, а з ним і інтуїцію. В результаті капіталізм остаточно став екстенсивним та ресурсозалежним.
Одним з основних ресурсів глобалізації стала дешева робоча сила. Однак на відміну від нафти та газу полювання за дешевими працівниками мала серйозну побічну дію для капіталу, причім, куди небезпечнішу, ніж фіатні гроші та споживче кредитування. Мова іде про вимушене постачання технологій, засобів виробництва та підвищення освітнього рівня країн інтегрованих у світові економічні процеси. Ресурси основані на людській бідності, неосвіченості, приреченості з одного боку вичерпувалися, а з іншого – створили конкуренцію за природні ресурси. Приклад з Китаєм є яскравим. Логічно, що за таких обставин може виникнути тільки одна «ідея»: всі, хто випадково покращив свої матеріальні статки в епоху глобальної економіки мають включити до своїх витрат утримання бідних. У цьому і є суть інклюзивного капіталізму. Інклюзія точно не поширюється на засновників доктрини.
COVID-19
Каталізатором перегляду глобалістичного «консенсусу» стала пандемія. З’ясувалося, що інтегрованість і уніфікація це взаємозалежність, але не взаємовиручка і працює це все лише в економіці та й те в односторонньому напрямку. А якщо німцям потрібно віддати маски та кисневі концентратори італійцям, то тоді світ уже не глобальний, а національний і кожен стає сам за себе.
Мабуть, для того, щоб якось уникнути незручних запитань та приховати першопочаткові наміри глобалізації – експлуатувати бідних під ширмою солідарності – оголошено кінць епохи глобалізму. Насправді глобалізм залишається, але для країн елітного клубу, і полягатиме у технологічній взаємоінтегрованості. Для другорядних країн відведена роль ресурсної бази для споживання.
Інклюзивність
Висновки
Форум у Давосі показав, що наукоцентричність модерну дали початок капіталізму через винаходи та інноваційність, але постмодерн як продовження модерну звели капіталізм до екстенсивної системи залежної від ресурсів заточеної на прибуток. Неіноваційний характер економіки не лише вичерпав ресурси, але і створив правильну людину загрозою суспільства та економіки. Доктрина інклюзивного капіталізму Шваба є курсом на деградацію і дебілізацію людини, яка за задумом тримачів смислів має обнулити індивіда, з одного боку зробити його зручним для використання, а з іншого перевести його у початкову позицію для розвитку та зростання. Незгодні підлягатимуть соціальній маргіналізації та утилізації.
Все сказане дає підстави зробити висновок про необхідність перегляду прибутку як головного критерію ефективності використання капіталу чого не можна зробити в рамках фізикалістичного світогляду.
розгорнути опис
згорнути опис
