Привіт, сіроманцю, чого ти вийшов із лісу?
Ах, бачу вже як твої очі співають голодну пісню
Де ж твоя зграя? Чи ти одинак?
Якщо так – запрошую до столу, звісно, однак!
ДОЗВОЛЬ ЗАСТЕРЕГТИ! Хоч бачу, як м’язи лап твоїх
нервово скорочуються не від холоду, звісно,
А від жаги їди! Я можу допомогти! Але, на жаль,
сурові закони ідуть сукупно з бажанням бути ситим завжди!
Чого стоїш? Голову тривожно схиливши?
З-під лоба лиш два ока оцінюють справедливіше ніж
Між двома братами батько поділяє останній свій гріш
***
Сир даром не отримав ще жоден пацюк
Суровий закон людей священний, мов скрижалі Мойсея
Ліва рука пропонує м’ясо – права натягає ланцюг
Тепер сідай, вникай, яка чекає нас Одіссея
***
Очі. Окрім Безмежного розуму бачу спраглі волі – шкода
Дика, свобідна, вітерна воля – дарма
Мій рід любить тільки покірливих –
за те, що сьогодні зігрієшся - це тільки перша ціна
Діти твої будуть прирівняні до наших в’язнів
Мільйони на ланцюгах все життя, або гратимуть блазнів
Довіку веселячи дітей та дорослих – біда!
Але за те, що нині поїси така твоя друга ціна!
Ох.. вибір жаливий – померти чи піддатись – не скалься!
За характер жорстоко битимуть – оглянься!
Занадто ми пихаті самі, аби терпіти ще й твою гордість
Краще послухати про альтернативу зостанься…
«Та, якщо чесно, я не розумію твій пин
В лісі тебе вже не очікує завтра, якщо вийдеш за тин
Чую, живіт твій погоджується, бачу, чуєш і ти
Сумно - вірю, нечесно – знаю; моральний вибір складний
Можна врятуватися зараз, та покоління наступні приректи
На рабство всіх, хто прийде світ пізнати завдяки тобі
Але ж глянь, червона квітка шепче, що ми за крок від весни
В спільній історії на багато віків місце не тільки журбі»
…завдяки людини і вовка союзу
Мій вид покорить планету, а може й не одну
Скільки отар ти збережеш моїх, скільки речей
Спільне полювання забезпечить мільйони ситих ночей
Ми будем разом вчитись розуміти й любити
Хоч багато захочуть від зради людини завити
Ох… Я бачу як ревно будеш мою жінку боронити
Ох… а скільки дитячих світів не дозволиш згасити…
***
…хоч часто ціною буде твій власний.
Я дякую тобі наперед
За всі розраджені й врятовані душі
І хай йому чорт… Щоб там не було…
***
Я клянуся тобі, поки гордий ще вовче,
Піклуватись про тебе щодня – не важливо біда чи
Журба – заміню тобі матір, батька і рідного брата
Не дам в обіду твою дитину, моя – твоя хата
Я пригортатиму, любитиму, буду чухать за вушком
Завжди пам’ятатиму, навчатиму інших цим важливим словом
І нехай це полум’я, що нам з тобою зараз ворожить
Буде вічним свідком й завітну клятву сторожить.
Я тобі присягаю, а ти?
На вівтар мені свою дикість склади.
Позбудься лісової свободи, непевного завтра
І це ж нехай поколіннями обираться твої діти!
Нехай сини твої і доньки бережуть моїх, поки ті молоді,
А виростуть – нехай піклуються про стареньких твоїх.
Отож, я обіцяю, підходь, не соромся, все моє – твоє.
(От молодець)
розгорнути опис
згорнути опис
