Пісня на уривок з «Енеїди» Івана Котляревського - темна, важка й болісна. Це не жарт і не іронія, до яких ми звикли в цьому творі. Це мій погляд на пекельний зріз людства, де поруч стоять святі й грішні, пани й убогі, праведні й лицеміри.
Я свідомо обрав індастріал-метал: повільний, давлячий ритм, спотворені гітари, глибокий бас і оркестрову напругу, що тисне, мов кошмар. У вокалі - страх, лють і відчай: від шепоту до крику, від механічної холодності до оголеної людської вразливості.
Цей текст - про покарання і брехню, про муки тіла й душі, про те, як легко втратити обличчя, прикриваючись законом, вірою чи звичкою. Я хотів, щоб кожен рядок звучав, як вирок, а кожен удар - як крок у темряві.
Це важке слухання. Але чесне.
Якщо готові подивитися в цю безодню - вмикайте.
Чекаю на ваші відчуття й думки.
розгорнути опис
згорнути опис
