Є щось дивовижне в тому, як звучить коляда.
Наче хтось відкриває двері в памʼять — і ти раптом знову маленький, стоїш на кухні, слухаєш, як дорослі співають, і не можеш пояснити, чому стає тепло.
Це не просто пісня. Це голос дому.
Голос нашої землі, який впізнаєш, навіть якщо давно не чув.
Цього року ми хотіли повернути саме таке відчуття — тихе, ніжне, майже шепітне.
Тому запросили Етерію заспівати так, як співають тільки для “своїх”: щиро, по-справжньому, від усього серця.
І коли лунає «Ой вірле, вірле», всередині щось ніби обривається й зшивається одночасно.
Ми ділимося цією колядою, бо вона робить дуже просту, але важливу річ — нагадує, хто ми. І дає те маленьке світло, яке інколи рятує більше, ніж здається.
Ми хочемо, щоб ця бойківська коляда-щедрівка м’яко проводила вас далі — до наступних сторінок нашого «Тихого Різдва».
Просто послухайте. І дозвольте собі побути в цьому звучанні трохи довше.
розгорнути опис
згорнути опис
