До 90-річчя від дня народження Віктора Васильовича Скопенка: виставка книг на хімічному факультеті

До 90-річчя від дня народження Віктора Васильовича Скопенка: виставка книг у читальному залі бібліотеки хімічного факультету

Народився в м. Новгородка Кіровоградської області в родині учителів. 1953 р. після закінчення київської середньої школи № 73 вступив на хімічний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Під час навчання в університеті був активним членом студентських гуртків, здійснював наукову роботу на кафедрі неорганічної хімії (під керівництвом проф. А. М. Голуба).

Одержавши в 1958 р. диплом про вищу освіту, рік працював у Науково-дослідному санітарно-хімічному інституті. 1959 року вступив до аспірантури КДУ, яку закінчив 1962 р. Того ж року під керівництвом професора А. М. Голуба захистив кандидатську дисертацію «Селеноцианатные комплексы некоторых металлов». Протягом 1962–1966 років — асистент, старший викладач, доцент кафедри неорганічної хімії. Читав курс неорганічної хімії на хімічному факультеті.

З 1966 по 1970 роки працював доцентом хімічного факультету й водночас заступником декана. 1970 р. захистив докторську дисертацію «Селеноцианаты металлов и их свойства», 1972 року здобув ученe звання професора. Інтенсивність наукової праці не зменшив навіть у період перебування на виборній посаді голови профспілки Київського університету (1970–1975). Протягом 1977–1998 років очолював кафедру неорганічної хімії.

З 1975 року — проректор, а із січня 1985 року — ректор Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка. За ректорства В. В. Скопенка в університеті відбулися істотні структурні зміни: у травні 1988 року на базі факультету міжнародних відносин і міжнародного права було утворено Інститут міжнародних відносин і міжнародного права (нині Інститут міжнародних відносин); у 1990 році на філологічному факультеті реорганізовано фольклорно-етнографічну лабораторію, яка стала одним із центрів збирання й дослідження фольклору в Україні та поза її межами; у квітні 1991 року на базі п’яти профільних кафедр утворено факультет соціології та психології; у листопаді 1991 року розпочав роботу Інститут українознавства (нині Центр українознавства); у вересні 1992 року організовано міжфакультетний Лінгвістичний навчальний музей; 1993 року факультет журналістики реорганізовано в Інститут журналістики; у вересні 1996 року утворено Інститут менеджменту та фінансів; постановою Кабінету Міністрів України від 21 січня 1998 року відділення військової підготовки перетворено на Військовий інститут; 8 листопада 2001 року розпочав роботу Інститут філології, утворений об’єднанням факультетів іноземної філології і філологічного та включенням до складу відділення сходознавства; 2004 року прийнято новий університетський Статут; у травні 2005 року побудовано й відкрито новий корпус географічного факультету та бібліотеки природничих факультетів.

1978 року обраний членом-кореспондентом, а 1988 року — академіком за спеціальністю «неорганічна хімія» і членом Президії АН України. З 1992 року — також академік Академії педагогічних наук України.

В. В. Скопенко — відомий фахівець у галузі хімії, автор понад 400 праць із неорганічної хімії (з них 15 монографій та підручників), які мають велике значення для розвитку хімічної та медичної промисловості. Мав понад 60 авторських свідоцтв і патентів. Під його керівництвом захищено 38 кандидатських і 11 докторських дисертацій. Як науковий керівник відзначався тим, що ніколи не нав’язував свій погляд на ту чи іншу наукову проблему.

Двічі лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1990, 1995), лауреат премій імені Л. В. Писаржевського АН УРСР (1989) та імені В. І. Вернадського (2000). У 1991 році удостоєний почесного звання заслуженого діяча науки і техніки УРСР.

В. В. Скопенко — почесний доктор Братиславського (Словаччина, 1988), Ягеллонського (Польща, 1988), Чернівецького (1995), Чаотунського (Тайвань, 1997), Таврійського (м. Сімферополь, 2000), Московського (2001), Київського педагогічного (2002), Ростовського (2002), Цзілінського (КНР) університетів, Національного університету ім. Мірзо Улугбека (Узбекистан, 2004), Університету китайської культури (Тайвань, 2005), Університету імені Неофіта Рильського (Болгарія, 2005); почесний професор Міжнародного університету Платона (1988). З 1999 року — почесний громадянин м. Києва.