Наодинці
Всі наші серця розбивалися колись,
Не сумують лише затим, чого не пом’ятають.
Буває часом нам, всім недобре буває нам,
Та найгірше лишитися наодинці, в чотирьох стінах з власними думками.
А ми міняємо свої адреси,
прізвища і фото в паспортах.
На наших вулицях давно вже не видно
поштових скриньок.
Пусто, тихо.
Ті, кому віримо,
Можуть зрадити.
Нові речі стануть старими.
Слова, як ніж, нас можуть ранити.
Та скільки таких їх ще не сказаних?
Та скільки таких їх ще?
Ті, кого ми так дуже сильно любимо,
Можуть забрати душу,
Загнати в пекло,
Нерви змотати в струни.
Змучені і розбиті,
Мрії обрізані крила.
А як ж нам хотілось жити?
А як ж нам хотілось жити...
розгорнути опис
згорнути опис
