Щойно випустив 54 частину мого музичного циклу з "Енеїди" Івана Котляревського.
Цей фрагмент описує конфлікт олімпійських богів, спричинений гнівом Юнони через успіхи Енея на новій землі. Поки троянський герой налагоджує мирні стосунки з царем Латином та готується до шлюбу з його донькою, богиня планує підступну помсту. Вона викликає з пекла фурію Тезифону, наказуючи їй посіяти чвари та перетворити майбутнє весілля на трагедію. Розлючена богиня прагне залучити Турна та Амату до протистояння, щоб розв’язати криваву війну. Текст демонструє невідворотність божественного втручання, яке руйнує людську ідилію заради задоволення власної злоби. Таким чином, гармонія між народами опиняється під загрозою через підступність міфічних істот.
Вмикайте, слухайте на повну і пишіть, як вам ця частина циклу. Якщо зайде - значить, рухаємося далі, бо в Енеїді ще чимало вибухових моментів 😉
Текст уривку:
Латин старий і полигався
З Енеєм нашим молодцем,
Еней і зятем називався, —
Но діло краситься кінцем!
Еней по щастю без поміхи
Вдавався в жарти, ігри, сміхи,
А о Юноні і забув,
Його котора не любила
І скрізь за ним, де був, слідила,
Нігде од неї не ввильнув.
Ірися, цьохля проклятуща,
Завзятійша од всіх брехух,
Олимпська мчалка невсипуща,
Крикливійша із щебетух,
Прийшла, Юноні розказала,
Енея як латинь приймала,
Який між ними єсть уклад:
Еней за тестя мав Латина,
А сей Енея як за сина,
І у дочки з Енеєм лад.
"Еге! — Юнона закричала. —
Поганець як же розібрав!
Я нарошно йому спускала,
А він і ноги розіклав!
Ого! провчу я висікаку
І перцю дам йому, і маку,
Потямить, якова-то я.
Проллю троянську кров — латинську,
Вмішаю Турна скурвасинську,
Я наварю їм киселя".
І на! через штафет к Плутону
За підписом своїм приказ,
Щоб фурію він Тезифону
Послав к Юноні той же час;
Щоб ні в берлині, ні в дормезі,
І ні в ридвані, ні в портшезі,
А бігла б на перекладних;
Щоб не було в путі препони,
То б заплатив на три прогони,
Щоб на Олимп вродилась вмиг.
Прибігла фурія із пекла,
Яхиднійша од всіх відьом,
Зла, хитра, злобная, запекла,
Робила з себе скрізь содом.
Ввійшла к Юноні з ревом, стуком,
З великим треском, свистом, гуком,
Зробила об собі лепорт.
Якраз її взяли гайдуки
І повели в терем під руки,
Хоть так страшна була, як чорт.
"Здорова, люба, мила доню, —
Юнона в радощах кричить, —
До мене швидче, Тезифоню!" —
І ціловать її біжить.
"Сідай, голубко! — як ся маєш-
Чи пса троянського ти знаєш-
Тепер к Латину завітав,
І крутить там, як в Карфагені;
Достанеться дочці і нені,
Латин щоб в дурні не попав.
Ввесь знає світ, що я не злобна,
Людей губити не люблю;
Но річ така богоугодна,
Коли Енея погублю.
Зроби ти похорон з весілля,
Задай ти добре всім похмілля,
Хотьби побрали всіх чорти:
Амату, Турна і Латина,
Енея, гадового сина,
Пужни по-своєму їх ти!"
"Я наймичка твоя покорна, —
Ревнула фурія, як грім, —
На всяку хіть твою неспорна,
Сама троянців всіх поїм;
Амату з Турном я з'єднаю
І сим Енея укараю,
Латину ж в тім'я дур пущу;
Побачать то боги і люде,
Що з сватання добра не буде,
Всіх, всіх в шматочки потрощу".
розгорнути опис
згорнути опис
