47-ма частина мого циклу за «Енеїдою» Івана Котляревського.
Це ще один крок у довгій, важкій і неминучій дорозі - тій, де страх і надія йдуть поруч.
Цей уривок - про мить перед катастрофою і про дивне полегшення після неї. Про молитву, про віру, про рух уперед, коли іншого вибору вже немає. Я свідомо обрав темне, повільне industrial rock-звучання: важке, механічне, стримане. Голос тут не кричить - він розповідає. Холодно. Відсторонено. Наче літописець серед бурі.
У цій частині Еней - не герой з підручника. Він той, хто бачить біду, але все одно веде далі. Хто дивиться на всі чотири сторони і кричить: «Гребіть!» - навіть тоді, коли сили вже на межі.
Дякую всім, хто йде цим шляхом разом зі мною - від першої частини й до тепер.
Цикл триває. Історія темнішає. Напруга зростає.
Слухайте. Відчувайте. І - гребіть далі.
розгорнути опис
згорнути опис
