Представляю вам нову роботу - 44 частину мого музичного циклу за “Енеїдою” Івана Котляревського. Цього разу я звернувся до одного з найбільш напружених і містичних епізодів - сцени з Сивиллою, вогнем, голосом із горщика та прощанням Енея з Анхизом.
Цей трек створений у темному, тривожному альтернативному звучанні - з холодною, майже урбаністичною атмосферою. Мінімалістичний, але напружений інструментал: крижані гітари з легким перегрузом, жорстка басова лінія, рівний пульс ударних і монотонна, тиснуча енергія. На початку - демонічний сміх, як відлуння пекла, з якого ще не вирвалися ні герої, ні сенси.
Вокал стриманий, хриплуватий, на межі шепоту і крику - я намагався передати внутрішній надлом, напругу вибору й самотність героя, який чує пророцтво, але мусить іти далі, залишаючи батька, минуле й сам підземний світ.
Це не просто ще одна частина циклу. Це момент переходу: від пекла - до шляху, від страху - до неминучої долі.
44 частина - як нічний вузол усієї історії, де слово Котляревського звучить холодно, темно й невідворотно.
Дякую всім, хто слухає цей цикл від початку і тим, хто приєднався зараз. Продовжуємо шлях разом.
Текст пісні:
І зараз в горщечок наклала
Відьомських разних-всяких трав,
Які на Костянтина рвала,
І те гніздо, що ремез клав:
Васильки, папороть, шевлію,
Петрів батіг і конвалію,
Любисток, просерень, чебрець;
І все се налила водою
Погожею, непочатою,
Сказавши скількось і словець.
Горщок сей черепком накрила,
Поставила його на жар,
І тут Енея присадила,
Щоб огоньок він роздував;
Як розігрілось, зашипіло,
Запарилось, заклекотіло,
Ворочалося зверху вниз;
Еней наш насторочив уха,
Мов чоловічий голос слуха,
Те чує і старий Анхиз.
Як стали роздувать пильніше,
Горщок той дужче клекотав,
Почули голос виразніше,
І він Енею так сказав:
"Енею годі вже журитись,
Од його має розплодитись
Великий і завзятий рід;
Всім світом буде управляти,
По всіх усюдах воювати,
Підверне всіх собі під спід.
І Римськії поставить стіни,
В них буде жити, як в раю;
Великі зробить переміни
Во всім окружнім там краю;
Там буде жить та поживати,
Покіль не будуть ціловати
Ноги чиєїсь постола...
Но відсіль час тобі вбираться
І з панотцем своїм прощаться,
Щоб голова тут не лягла".
Сього Анхизу не бажалось,
Щоб попрощатися з синком,
І в голову йому не клалось,
Щоб з ним так бачитись мельком.
Та ба! вже нічим пособити,
Енея треба відпустити,
Із пекла вивести на світ.
Прощалися і обнімались,
Слізьми гіркими обливались —
Анхиз кричав, як в марті кіт.
Еней з Сивиллою старою
Із пекла бігли напростець;
Синок ворочав головою,
Поки аж не сховавсь отець;
Прийшов к троянцям помаленьку
І крався нишком, потихеньку,
Де їм велів себе пождать.
Троянці покотом лежали
І на дозвіллі добре спали —
Еней і сам уклався спать.
розгорнути опис
згорнути опис
