Лайла (4009м) - найвища вершина Сванетського масиву Великого Кавказу, хоча в Грузії є вищі гори. Найвідоміші вершини Сванетії на інших хребтах - це Тетнульді(4852м), де найкрутіший фрірайд у Грузії, Шхара(5193) - найвища гора Грузії, а не Казбек, як багато хто думає; та Ушба(4690м), яка вважається однією з найскладніших альпіністських вершин у світі!
Сам же масив Лайли є дуже диким, за 5 днів сходження ми зустріли тільки одну групу туристів, і доречі, теж з України! Складність найбільша в тому, що там є великий льодовик з однойменною назвою Лайла (або ж Лахілі на Грузинській), льодовик сягає більше 5 км! І на тому льдовику немає нормальної стежки, кожного тижня появляються нові тріщини, тому треба мати багато навичок альпінізму, щоб йти туди перший раз! Ніколи не бачив таких глибоких тріщин, як тут, деякі з них глибиною 50 метрів, а довжиною ще більше! Переходити їх потріьно дуже акуратно та бажено в зв‘язці з з гідами! Ми ж йдемо 3-ма зв‘язками по 4 людини... Офіційне перше сходження здійснив Джон Кокін в 1887 році, а друге - Готфілд Марцбахер в 1891-му! Що цікаво, свани високого в гори не ходять, максимум до полонин на 2500-3000 метрів, тому більшість сходжень організовують люди з інших країн! В самій же Местії - столиці Сванетії, навіть, не було оголошень про те, що хтось організовує сходження на Лайлу чи інші гори з льодовиками! Там тільки люди на бусах та джипах, які возять в якісь високогірні поселення.. Лайла притягує, навіть своєю назвою, оскільки в перекладі означає «Палаюча»! Вона дійсно палає на заході та сході сонця! З вершини видно Кавказькі гори у ясно погоду в радіусі 100 кілометрів, від Далара до Безенгі!
Отже, вийшли ми на маршрут о 4:00 ранку, вже на льодовику побачили перші прояви світла, 04:55 вже світало, а ми дійшли до місця, де прийдеться одягати кішки! Спочатку небо було ясним, проте дуже швидко ми зайшли в хмару та видимість зменшувалась з кожною хвилиною... Доречі, на висоті вище 3-ох тисяч метрів над рівнем моря окуляри одягати є необхідністю, оскільки і в глибокому тумані можна сильно обгоріти та обпалити обличчя, оскільки атмосфера тут має набагато менше кисню, всюди попадає більше прямих сонячних променів... Ми йдемо собі по треку, час від часу бачимо кремезну Лайлу, і за 10 секунд вона знову зникає в тумані! Хотіли зайти з Північної сторони, але дійшли до місця, де було ризиковано йти далі, з одної сторони стршна скеля, а з іншої - багато тріщин! Потратили 1,5 години щоб вернутись назад та вже піти по правому краю Південної вершини Лайли. Дійшли до місця, де є вибір, дертися по льоду з шаленим нахилом чи все ж перелізти на скелю? Присіли відпочити, утамувати подих та трохи відпочити... Подумавши, прийняли рішення, що треба все ж лізти по скелі, яка повільно обсипається, кут спочатку виглядав дуже нааіть ок, градусів не більше 30-ти! Ті перші промені сонця не завжди бачив на трекінгу, погода буває різною, проте коли ти все ж бачиш ті червоні промені, розумієш, що кращого в житті шляху до самопізнання просто не існує!
Спочатку, йти прийшлося з ліхтариком! Видимість так собі, а йти треба дуже обережно, бо йдеш по сипучому камінню! Але йдемо ми в 3-ох зв‘язках один за одним, тому боятись нічого...
А згодом відкриваються перші промені сонця! Ясне сонечко світить, гріє та піднімає настрій! Вперше, гори я полюбив саме завдяки цим червоним променям сходу сонця! Коли ти дивишся на ці переломи світла, то усвідомлюєш, що ти в правильному місці в правильний час!
Стоїмо перед скелею, яка обсипається та чекаємо, щоб піднявся Олексій зі своєю першою групою. До вершини якихось 100 метрів вертикального підйому, а ми реально не знаємо, що робити. Каміння сипалися за групою Олексія страшною силою і тепер, наш гід повинен вирішити, чи варто нам так само ризикувати, чи все ж можна якось обійти! Бодя зв‘язався рацією з Олексієм, той з групою за 15 хвилин були вже на вершині! Він порадив все ж лізти на пролом! Бодя виліз перший та витягнув цілу групу, що залишилася, по черзі...як ліз я на верх, ех, жаль, що не було гоупрохи, ловлюся я за скелю та відриваю каменюку, завдовшки метр! Чудом відкидаю її на бік та деруся по тій скелі, як лев! Емоції не передпти словами. В такі моменти розумієш, що живеш на повну!
Кумедно те, що вершина далась нам так важко, а через 3 дні бачимо статтю в неті, що на Лайлу зайшла 5-річна вкраїнуа з батьками! Напевно, вони йшли іншим маршрутом! Проте назад ми знайшли в рази простіший шлях без альпінізму взагалі. Висновок такий, що не варто вірити трекам там, де рухаються тріщини та швидко змінюється рельєф!
розгорнути опис
згорнути опис
