Другий зимовий похід мав стати початком спільної боротьби з більшовиками. А був, по суті, останньою спробою часів революції збройним шляхом відвоювати українську державність.
У листопаді 1920-го більшовицькі війська зайняли територію України. Уряд УНР і українське військо змушені були емігрувати на територію Польщі. Разом з тим вони не хотіли припиняти боротьбу і не втрачали надію на те, що українську державність вдасться відновити.
17 листопада 1921 в селі Малі Міньки поблизу села Базар у ході Другого зимового походу в бою з радянськими військами (9-та Кримська кавалерійська дивізія Котовського) зазнала поразки Волинська група Армії УНР під командуванням генерал-хорунжого Юрія Тютюнника.
Понад 400 повстанців загинули, деякі, щоб не потрапити до рук більшовиків, заподіяли собі смерть. 537 опинилися в полоні, з них десятки поранених померли, 41 офіцера піддали подальшим допитам, решту 359 засудили до смертної кари.
21 листопада 1921 року 359 полонених, у тому числі й поранених, вивели за село Базар, зачитали постанову “п’ятірки” про розстріл їх як “ворогів народу”. Вістовий Степан Щербак за всіх сказав, що України вони не зрадять. Розповідають, що померли, співаючи гімн “Ще не вмерла Україна”.
розгорнути опис
згорнути опис
