Чому важливі справи Артема Рябчука та таємної мобілізації жінок

Чому важливі справи Артема Рябчука та таємної мобілізації жінок. Тому що обидві ці справи мають пряме відношення до обороноздатності країни. Не кілька сотен джавелінів і тим більше не 5 тис німецьких касок, а розв’язка по нацгвардійцю та жіночій популяції. Саме ці речі дають сигнали для громадян щодо мотивацій захищати країну.
У мене нема запитань до військових і політиків, як і до будь-яких інших паразитів. Але у мене багато запитань до суспільства. Чим довше я живу, тим більше переконуюся у катастрофічному зменшені людей, котрі живуть в реальному світі і мають досвід практичної діяльності. За дужки виношу переважну більшість осіб, які не можуть вийти далі своїх емоцій та інтересів.
У мене одне питання: чому Рябчук сидить під вартою? Він соціально небезпечний? Чим він соціально небезпечний? Мені він не страшний і я не боюся з ним зустрічатися на вулиці. А якби Рябчук взяв кухонний ніж і перерізав кільком співслуживцям горло, то він теж би вважався соціально небезпечним? Чи безпечним?
Ще раз повертаюся до військового і побутового досвіду. Кожен молодий матрос кінця епохи СРСР отримував ліцензію на вбивство чи каліцтво старослужащого. Це стосувалося не тільки новобранців, але й черпаків (рік слжуби). Військова прокуратура за замовчуванням вважала бійця молодшого за призовом завжди правим. Тобто можна було на одинці (без свідків) грохнути на грунті образ чи неприязні старшого за призовом і нічого б не було. Але цим негласним правом ніхто ніколи не користався. Тому що у людини нема внутрішньої потреби вбивати. Так, можуть бути вбивства з корисливих мотивів чи на грунті ревності, але ніхто в радянській армії не скористався правом вбити. А таке право було.
Цивільні люди живуть в інших правилах. Кожен з нас знає, що за будь-яке вбивство буде покарання. У розумінні цивільної людини Рябчук йшов на вбивство чітко знаючи, що за це накажуть. І здавалося саме у цивільних має виникнути просте запитання: що таке сталося, що молодий хлопець вбиває знаючи про невідворотність покарання. І цивільні знаходять відповідь. Тому що людина, можливо не кожна, але таких серед нас багато, по своїй природі хоче вбити. Просто шукає для цього причину. І не випадково Рябчука порівнюють з Брейвіком. Брейвік причиною бачив небілих, а Рябчук прибумав собі іншу причину.
Тому люди, котрі не бачили інших прикладів готові розірвати Рябчука, навіть якщо їм доведуть, що він захищав гідність. Нема ніякої гідності, гідність так не захищають, не можна захищати гідність забираючи життя і так далі. В їх розумінні людина так хоче вбивати, що не може себе стримати навіть перед загрозою невідворотного покарання. Ось де проходить лінія розлому у людей філософії матері.