Примхлива дама. Авторська декламація: Марія Карпик #МаріяКарпик #лірика #віршзима
Гуляє лютий , забіліло все навкруг…
Застигла темрява стіною димних дуг.
І день неначе на картині занімів,
Мов не знайшла природа більше кольорів.
Дороги блиском покриває морозець
І виграє у свисті чіпкий вітерець.
Рожевить щічки у прохожих й веселить,
І прохолодою зимовою свіжить.
Іще до полудня неспішністю час йде,
А по обіді хватко в темряву бреде.
І пташечки усі сполохано юрблять
У одну купочку погрітися летять.
І залазуриться раптово сніжна гладь
Вечірні зорі розмалюють снігопад
І світ спусніє, навкруги ані душі…
І у цій віхолі не зглянеться межі.
Ну, а світанок забариться, не спішить
Зимова панна-ніч поважна, й довго спить.
І день не сміє їй перечить, що сказать?
ЇЇ не вільно навіть зранку піднімать.
Й сором’язливо гляне він, бо час плине,
І променем з-за хмарки зазирне .
Вона неспішно свою мряку підбере
Та сонце сяйне у повітря ще сире.
І зворушиться мале птаство в біготні
Проснеться шум навкруг людський у маячні
І світ немовби оживе в блиску обнов
Та ненадовго, із полудня мрячне знов.
Така вона: примлива дама, та зима.
Для неї ніби й перепон в житті нема.
Захоче й заморозить, схоче - ні,
Дороги всі покриє в білизні.
Обгорне світ весь в павутиння серпантин
І пустота замре у вихорі хмарин.
Але й зимі усі радіємо не раз,
Бо її сніжність та відносить в казку нас.
Читає автор
Музика з доступних джерел ЮТУБа
розгорнути опис
згорнути опис
