Головна Популярне Увійти Зареєструватися Про проект Ми у Facebook

Олена Теліга. Подорожній. Читає Вікторія Сергієнко.

Буктюб
Опубліковано: 28 січ. 2022 р.
Підписатися
ПОДОРОЖНІЙ
Ти — тiльки випадковий подорожнiй
На запашнiм, заквiтчанiм шляху.
©Л.Могилянська

I
Вiдпочинеш i пiдеш знову.
Що ж, заходь до мойого дому,
Щоб вином моїм рубiновим
Затопити дорожню втому.

Гостре щастя, раптовним блиском
Мою душу до дна пропалить:
Не чужий ти, а свiй i близький,
Це ж на тебе я так чекала.

В день звичайний розквiтне свято,
Мов бузок запашний у сiчнi,
I кохання, легке й крилате,
Я запрагну змiнить у вiчнiсть.

Ти вiдходиш вже? Що ж, не плачу.
Не сумуй i ти, подорожнiй.
Хтось незнаний нам шлях призначив
I покинуть його не можна.

Бiль зламаю, а сльози витру.
В зимну нiч, на твої дороги
Тiльки смiх мiй весняним вiтром
Буде бiгти — тобi навздогiн.

II
Догоряє, попелiє дивне щастя…
Зажурився день — замрiяний i млистий,
А думки мої, надхненнi та квiтчастi,
Опадають вересневим, жовтим листям…

Ось пiшов собi звичайний подорожнiй.
Бiльш нiчого. Новiть плакати не смiю.
Тiльки в душу, безборонну i порожню,
Сум летить непереможним, чорним змiєм.

Прийдуть люди — не чужi, не випадковi, —
Буду жити i смiятися, як досi,
Хоч життя мого весняну, свiтлу повiнь
Надпила, у перший раз, — холодна осiнь.

III
Ох, чому ж це серце б’ється молотом,
А уста мої — розквiтла китиця?
I чому це полум’ям i золотом
Кожна рiч в моїй кiмнатi свiтиться?

Знову осiнь утiкає злякано
Пiд травневою рясною зливою:
Перший раз сьогоднi я заплакала,
Не смiюся, бо така щаслива я.

Залишайся. Щастя вип’ю келихом,
Однаково, чи своє, чи вкрадене.
Буде шлях тобi без мене скелистим,
А життя моє без тебе — зрадою.
©Олена Теліга

#СерцяГолос #ОленаТеліга #ВікторіяСергієнко
розгорнути опис
згорнути опис

Можливо зацікавить