«На зоні Уралу було -48°C» ЙОСИФ ЗІСЕЛЬС | ОБЛИЧЧЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ
Йосиф Зісельс народився 2 грудня 1946 року в Ташкенті, де єврейська сім’я опинилася після евакуації під час Другої світової війни.
Згодом батьки забирають його до Чернівців. У 7 років Йосиф втрачає маму, у 17 – батька. Саме у відсутності батьківської опіки Йосиф вбачає свій дисидентський хист, адже він не мав обмежень та запобіжників, які були в дітей з інших єврейських родин.
Ще однією обставиною, яка привела до співпраці з підпіллям СРСР, було прочитання в юному віці цензурованої книги Бориса Пастернака «Доктор Живаго» і подальше знайомство із самвидавом.
«Я інстинктивно розумів, що у цій альтернативній літературі – правда», – розповідає Зісельз.
У 1969 він закінчує фізичний факультет Чернівецького університету. Починає збирати факти використання каральної психіатрії з політичними цілями в СРСР.
З початку 1970-х співпрацював з єврейським та загальнодемократичним дисидентськими рухами в СРСР.
У 1978 разом з Олею Гейко та Володимиром Малинковичем вступає в Українську Гельсінську групу, аби забезпечити тяглість її діяльності після арештів засновників. Та за пів року його самого заарештовують і засуджують до трьох років у колонії посиленого режиму за «наклепницькі вигадки, що порочать радянський державний і суспільний лад».
В ув‘язненні Зісельс багато спілкувався з в‘язнями, розповідав про злочини радянської влади. Саме тоді йому й почали «шити» наступну справу.
Після звільнення його дружина хотіла аби сім‘я виїхала до Ізраїлю, але Зісельс не бачив свого майбутнього в еміграції.
У жовтні 1984 його і ще двох єврейських друзів заарештували у Чернівцях та намагалися «зліпити» хлопцям групову справу. Втім, вони відмовилися спілкуватися зі слідством. Йосифа Зісельса засудили до трьох років в колонії суворого режиму та відправили на Урал.
Після звільнення почав відновлювати єврейські організації в Україні та активно займатися громадською роботою. Сьогодні Йосип Зісельс відстоює будівництво українського проєкту меморіалізації Бабиного Яру у Києві.
«Девізом мого життя стала фраза японської авторки Йосано Акіко:
«Сказали мені, що дорога ця приведе до океану смерті і я з пів дороги повернув назад. З тих пір тягнуться переді мною криві окульні стежки».
Я не хотів себе зрадити, але й не хотів, щоб мої близькі страждали від цього. Я намагався применшити ці страждання. Це не мені судити, а Богові, вдалося чи ні. Але я завжди пам‘ятав про те, що моя робота супроводжується певними негараздами для моїх близьких».
розгорнути опис
згорнути опис
