Село Печера знаходиться в Тульчинському районі Вінницької області. Печерський парк, каплиця і каплична брама - це все, що залишилися від розкішного палацу-резиденції, який з кінця 18 століття належав Станіславу Щесному Потоцькому (власникові парку Софіївка в Умані) та його нащадкам аж до руйнування палацу більшовиками в 1917 році. Палац був копією маєтку Потоцького в Тульчині.
Wieś Peczera znajduje się w obwodzie winnickim, w rejonie tulczyńskim. Peczerski Park, kaplica i brama kaplicy to wszystko, co pozostało po wspaniałej rezydencji, która od końca XVIII wieku należała do Stanisława Szczęsnego Potockiego (właściciela parku Zofiówka w Humaniu) i jego potomków aż do zniszczenia pałacu przez bolszewików w 1917 roku. Pałac był kopią majątku Potockich w Tulczynie.
Назва селища походить від печерних ходів, які служили сховищем для мешканців поселення від постійних нападів ворогів.
Ця земля, яка належала в XVI ст. магнатам Збаразьким, разом з правобережною Україною в XVII ст. вже з «щедрої» руки турецького султана належала молдовському господарю Дуке. Ця людина прославилася жорстокістю свого правління. Дука був справжнім тираном. У своєму літопису Величко розповідає «для своей господарської резиденції, у полку браславськом за Богом, у городку Печери, велел знаментій дом себе збудувати и в нем живучи хотел обоими украинскою и волоською землями владети». Другий літописець — молдовський — Нікульче писав: «На всіх Дука дивився зверху. Палац свій, стіл свій він тримав по царські». Але ніхто не живе вічно, і тирани теж, вийшов час Дуки. У разі політично-військових ротацій та інтриг молдовський трон зайняв боярин Петричейку, а Дука був відправлений в Польщу де і помер.
Син Богдана Хмельницького — Юрій забрав землі Дуки. Печерська резиденція стала не потрібною для свого нового володаря, бо столицю було перенесено до Немирова. Замок не збергіся. Більшість каменю від палацу в Печері пішло на будівництво фундаменту для церкви. В 1711 році Печера та Даньківка переходять у власність римсько-католицького єпископа Ігнація Длузького. Саме він оновлює і розбудовує парк, закладений Дукою. Природний ландшафт використовується для побудови цілої системи гротів, шляхом нагромадження один на одного валунів, що надавало парку соєрідного романтичного вигляду.
Як і більшість парків на Вінничині, печерський парк розбудовувався у регулярному (геометричному) стилі, що з'явився в Україні під впливом модної на той час французької школи.
За сприяння Ігнація Длузького у 1764 році неподалік руїн колишньої резиденції Дуки, розпочинається будівництво церкви Різдва Богородиці на кошти, зібрані місцевим населенням. Для фундаменту було використано камінь зруйнованого палацу. Церква споруджувалася виключно з тесаних дубових балок без використання цвяхів. Біля 1865 р. неподалік від західної стіни церкви, розпочалося будівництво кам'яної триярусної дзвінниці. Залишилися згадки, що під час копання котловану будівельники виявили п'ять людських скелетів, вражаючих своїм розміром — близько 2,5 метрів.
Почергово перебуваючи у власності Заславських, Вишневецьких, Длузьких, у 1790 році Печера стає власністю Станіслава-Щесного Потоцького. Він призначає ці землі як віно (придане) своєї доньки Октавії (1783—1842), оцінивши їх у мільйон злотих.
У 1802 році Октавія Потоцька у Тульчині вийшла заміж за Яна-Непомуцена Свейковського, який невдовзі на місті невеличкого маєтку розпочинає будівництво великого, розкішного, двоповерхового палацу в палладіанському стилі, який мав бути точною копією тульчинського маєтку його тестя Станіслава Потоцького, але значно меншим за розмірами.
Після смерті Я. Свейковського в 1837 році печерський маєток переходить у власність його сина Сигізмунда, який у 1842 р. продає його своєму двоюрідному брату Костянтину Потоцькому (1815—1875).
Незважаючи на те, що Потоцьким належало чимало маєтків як в Україні, так і на території сучасної Польщі, Печера стала їхньою основною резиденцію. Для перебудови парку К. Потоцький запросив спеціаліста з паркового мистецтва ландшафтного типу, який максимально використав природну красу крутих, скелястих берегів Південного Бугу, що доповнювалась річковими порогами. Рослинні багатства парку представлені червоним дубом, модриною, липою, ясенем, ялиною, австралійською та чорною сосною, грабом, берестом, каштаном, кущами барбарису, бузку, бузини, калини, спіренеї та ін.
З часом вся територія була обнесена високим гранітним муром. Виїхати з парку можна було лише через ворота, біля яких цілодобово стояла варта. Попасти з одного берега на інший можна було за допомогою порому, що ходив в районі парку, або пішохідного підвісного моста.
У 1875 р. після смерті Костянтина Потоцького його власність, у тому числі Печера й Даньківка, успадковує його син Костянтин Костянтинович Потоцький (1846—1909).
Меморіальна табличка сповіщає про те, що в цьому місці під час нацистської окупації в знаходився табір смерті «Мертва петля» для єврейського населення, де загинули тисячі невинних людей.
#Автоподорож_Україна
розгорнути опис
згорнути опис
